Буквоїд

Заручник Галичини…

03.01.11 10:10 / Альбін Цирик, Чернівці
Іван Ципердюк. Подорож крізь туман: статті та есеї . – К.: Грані-Т, 2010. – 120 с.
Іван  Ципердюк – це хтось пов’язаний із міфічними 90-ми. Хто саме? Важко сказати. Швидше якась Метафора. Якась надія. Молодеча романтика. Впевненість, що все буде добре. Словом, те, що не відбулося як реальність… Так само і з Іваном. Його творчість так і залишилася «Химерами» 90-х, а «новодеґенератівський» контекст з постаттю Ципердюка взагалі не в’яжеться. Бо сьогодні це солідний галицький пан , який кращі роки свого життя поклав, аби добитися належного становиська матеріального. Якою ціною і як це вдалося Іванові, про це скажуть пізніше. Якщо його постать ще викликатиме літературний інтерес… Ципердюкова  поезія в прозі (збірочки «Химери», «Переселення квітня») привертала увагу саме отим непідробним і щирим романтизмом. Надією, що цей автор виросте у Майстра… Одначе, після 1996 року Ципердюк «випав» із літпроцесу, хоча завдяки заангажованости в літгурт «Нова деґенерація» виринав у різних антологіях і навіть «Історії літератури». Чи мав Ципердюк талант? Так. Талант заворожувати собою, особливо, коли  Ципердюкові це було треба. Він і досі живе за принципом треба/не треба. «Хитрий галичанин», – охарактеризував колись його Ярослав Довган. Ципердюк – це справді свідчення того, що робить Галичина із талантами. Він – заручник матеріальної Галичини… У новій книзі, а у ній власне, зібрано все, що має хоча би далекий натяк на літературу, Ципердюк розповідає про свого «найліпшого приятеля», який любить гуляти горами, коли там скресає сніг. Це є львівський літератор Ростислав Чопик (прізвище останнього не назване, але  Ростислав – направду один із найяскравіших літературознавців свого покоління, з яким я колись учився). Ще є Тарас Прохасько («Місто без Тараса»). Ні Степана Процюка, ні Івана Андрусяка немає. Життя. Чому про це говорю, бо книга, яку запропонували, є нічим іншим як Івановим спогадом про дитинство (дітьми ми є доти, поки віддані ідеям дитинства). Спогад про час, коли він був і міг дозволити собі бути собою. Се так важливо, навіть, для такого викінченого галичанина, яким є Іван Ципердюк. Щодо літературности запропонованих есеїв, тут не йдеться про це. Хоча рівень самої розповіді є добротним. Ципердюк – природжений оповідач.  Просто «Подорож крізь туман» – інтимний щоденник людини, яка згадує про часи, коли можна було бути сентиментальним, щирим і, моментами, безпосереднім. Хоча не у всіх матеріялах книжки ці риси витримані. Є чисто «галицькі» фрази: я «дуже тішився» успіхами якогось літератора; я «захоплювався» життєвими вчинками ще когось там. Але є декілька непоганих, щемливих матеріялів: про Опанаса Заливаху, про Василя Кожелянка, про Юрка Покальчука, про Ярослава Довгана, про Марійку Микицей… Я думаю, ця книга для багатьох буде гарним причинком для роздумів: про дитинство, про молодість, про втрати і прощання.  І тільки ті, які знають Івана Ципердюка, і були свідками його особистих метаморфоз, – із наївного хлопчини у «викінченого»  галицького пана, – будуть перегортати книгу із відчуттям, мовби переглядають якийсь  давній запилюжений сімейний альбом, де на старих чорно-білих світлинах зафіксувався образ друга дитинства, який, на жаль, виріс і про якого ми більше нічого не чули…
Ця рецензія надійшла на конкурс літературних критиків, який книжковий портал «Буквоїд» проводить спільно із видавничим домом «Most Publishing» , видавництвом  «Грані-Т»,  магазином  «Читайка», літературним конкурсом "Коронація слова"  та Міжнародним благодійним фондом «Мистецька скарбниця». УМОВИ КОНКУРСУ  
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2011/01/03/101048.html
Copyright © 2008 Буквоїд
При повному або частковому відтворенні посилання на Буквоїд® обов'язкове (для інтернет-ресурсів - гіперпосилання). Адміністрація сайту може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали.