Тема, мотив, концепт вирію (ирію – за однойменною поетичною збіркою Михайла Осадчого), вигнання, еміграції, часово-просторової дороги, блудного сина, чужини завжди були на окремому особливому місці у фольклорі і в усі періоди розвитку літератури, зі «Слова о полку Ігоревім» починаючи:

Тогда въступи Игорь князь въ златъ стремень

и поеха по чистому полю.

Солнце ему тъмою путь заступаше;

нощь, стонущи ему грозою, птичь убуди;

свистъ зверинъ въста,

збися див,

кличетъ връху древа,

велитъ послушати – земли незнаеме,

Волзе,

и Поморию,

и Посулию,

и Сурожу,

и Корсуню,

и тебе, Тьмутораканьскый блъванъ!

Далі, через віки, чумацький, козацький, сирітсько-удовиний, рекрутський дискурс вирію озивається пронизливою, навіть додосвідно зрозумілою кожному піснею на слова Богдана Лепкого, яка вже, як і по суті того ж мотиву дороги «Два кольори» Дмитра Павличка, стала народною:

Чуєш, брате мій,

Товаришу мій,

Відлітають сірим шнуром

Журавлі у вирій.

Кличуть: кру-кру-кру,

В чужині умру,

Заки море перелечу,

Крилоньки зітру...

Творчість же самих, вимушених волею долі і долею волі «вирійників» різних часів і народів (від Публія Овідія Назона до Тараса Шевченка), звичайно, не обмежується ностальгійним мотивом за батьківщиною своєю, дальших чи ближчих предків, вона значно різноманітніша і окремішньо-соборніша, як доводить волинський дослідник Віктор Яручик у монографії, присвяченій українському літературному процесові в Польщі: «Українська поезія, творена в Польщі після Другої світової війни: монографія / Віктор Яручик. – Луцьк: Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. – 228 с.», де він, як і вимагає стиль жанру монографії, «охарактеризовує загальнокультурні й суспільно-історичні обставини літературного процесу, джерела української поезії Польщі, визначає основні періоди її розвитку, установлює ідейно-тематичні, жанрові та стилістичні домінанти».

Однозначним гуманітарним позитивом цієї першої в Україні комплексної роботи є включення до об’єктів і суб’єктів дослідження (разом із постатями літературного процесу, «єдності і боротьби» ролей великих і малих батьківщин) періодичних тогочасних видань, що увиразнює межі і перспективи задекларованого у назві монографії інформаційно-мистецького простору і виходить за рамки вузькоспеціального філологічного екскурсу, адже саме на сторінках преси у відомому суспільно-історичному контексті відбувалися літературні, літературно-політичні та політичні дискусії (їм присвячено окремий параграф), які так чи інакше визначали, формували формально-змістові характеристики української поезії у Польщі, взаємообмінно впливали на стан поезії, а отже формування духовної атмосфери в Україні, сприяли інтегруванню українськості у світовий художньо-комунікаційний контекст.

Увиразнює уявлення реципієнта про стан поезії на заявленому для дослідження часопросторі і диференціація суб’єктів та об’єктів аналізу за принципом історичного та географічного детермінізму: «Українські поети Холмщини», «Українські поети Північного Підляшшя», «Українська поетична творчість Лемківщини», а також присвячення цілого третього розділу (їх у книзі три) – «Мала й велика батьківщини у творчості українських письменників Польщі» – історіософській, соціопсихологічній проблемі, що є суттєвим внеском у розвиток філологічної науки.

Так, зокрема, автор цього практично компаративістського дослідження у контексті порівнянь української літератури в Україні і української літератури в Польщі робить висновковує: «На відміну від української літератури, замкнутої в рамках тоталітарної системи, польська виявилась досить відкритою для найсучасніших мистецьких віянь. Модернізм офіційні кола тут ніколи не переслідували, оскільки вважали сферою позаідеологічною. Так українська поезія Польщі могла засвоїти  рисит модерного письма і впродовж 80-х років звільнитися з-під впливу догматичної естетики» (стор. 132 монографії).

 Монографія Віктора Яручика потрібна і повчальна ще й і з точки зору компаративістського зіставлення релятивістських рівнів свободи слова у поствоєнних прорадянських та радянських Польщі і УРСР – аж до відносно незалежного сучасся, що збагачує дослідження, а воно – гуманітаристику (у свою чергу) соціопсихологічними та соціософськими підтекстами, «оскільки донедавна життя української меншини в Польщі було питанням закритим, а її література – недоступною для ознайомлення та вивчення на професійному рівні» (див. стор. 4).

У книзі означено і акуратно проаналізовано однотематичні праці вітчизняних та зарубіжних літературознавців, істориків – попередників авторського комплексного узагальнення, серед яких Ф. Неуважний, С. Козак, В. Назарук, А. Середницький, Б. Бойчук, М. Трухан, І. Трач, А. Мойсієнко, Олена Дуць-Файфер, проаналізовано творчість, текстобіографії основних репрезентантів українського поетичного письменства Польщі – лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Остапа Лапського, Якова Гудемчука, Євгена Самохваленка, Ірини Рейт, Мілі Лучак, Жені Жабінської, Юрія Гаврилюка, Івана Киризюка, Тадея Карабовича, Володислава Грабана, Петра Мурянки, Олени Дуць-Файфер...

Безперечним достоїнством монографії є акцентація аналітичної уваги на культурному взаємообміні між українськими поетами, які живуть у Польщі, та поетами материкової України, зокрема і тими, що були примусово вислані у результаті сумнозвісної акції «Вісла»: «Тадей Карабович також проявив себе високваліфікованим перекладачем з української на польську і навпаки. Переклав на польську і видав збірки Ігоря Калинця (його творчості присвятив кандидатську дисертацію), Марії Ревакович, Романа Бабовала, Йосипа Струцюка. Започаткував і видає щорічний альманах українських письменників Польщі «Український літературний провулок» (див. стор. 68).

Серед характерних, симптоматичних (як неокласичних, традиційних, так і модерних, постмодерних) цитованих і проаналізованих Віктором Яручиком текстів віршів українських поетів Польщі:

Україна

хліб мій і сіль

мандрувать до неї мені

бо тільки там

Істина.

(Карабович Т. Вірші / Т. Карабович // Український календар. – 1985. – С. 267-268);

 * * *

Не мучте мене думки

не тривожте

новонароджене щастя

не кричи туго

(Євгенія Жабінська. Із циклу «Любов освітлює дорогу закоханим». – С. 166 цієї книжки).

* * *

Усі ми зелене галуззя

Одного дерева,

Стовбур якого

    дає ним соки.

Усі ми заблудлі

    мандрівники,

які мріють

про лазур,

а залишаються

    в хмарах.

Усі ми зелене галуззя

Одного вічного дерева.

З вічно квітучими

Молодими бутонами.

(Юрій Трачук. Зі збірки «Райські двері» – С. 212 цієї книжки).

«Також від самого початку, крім патріотичного напряму, в українській поезії (Польщі. – І. П. ) розвивається пейзажна лірика, а з часом – філософська і любовна, – пише про цю поезію захоплено-критично дослідник. – Домінує лірика, хоч часто трапляються також твори епіко-ліричні, де до головного епічного сюжету вплетено різні ліричні мотиви. Переважає описовий стиль, найчастіше вживаються довгі, багатострофові, перевантажені словами форми» (с. 50).

Щитом волинське сонце висне, –

Де приозерна сторона.

У мого серця дві вітчизни,

Але любов до них – одна.

(Гудемчук Я. Балтійські чайки / Я. Гудемчук. – Варшава, 1975).

 «Дуже близькою до поняття батьківщини державної, ідеологічної є поняття батьківщини національної», – читаю на сторінці 112 монографії і розумію й автора монографії, адже сам колись писав, помінявши лише Волинь на Львів, генетично відчуваючи ностальгію предків, які також були примусово вислані з історичної України – Холмщини – під час тієї ж акції «Вісла»:

Сотні небок на мене тиснуть.

Але все це було б пусте...

Шкода тільки:

Моя вітчизна –

Не вітчизна

Моїх

Дітей.

По-різному, природно, як видно з «Додатка-словника...», склалася і доля самих поетів за межами України, їх зв’язки із рідними по духу людьми і рідними людьми по крові, їх біографії, що разом із текстами творів складають оці «текстобіографії», із яких починаються легенди, міфи... тобто справжня література.

Загалом прозоро-глибокому наративу монографічного тексту академічної ваги і бібліографічної цінності додає фундаментальний список літератури із джерелами, списком творів скрупульозно досліджених текстобіографій письменників, українсько- та польськомовною науковою та науково-популярною літературою конкретно про кожного з них зокрема і про літературний процес у Польщі, в Україні та світі у контексті їх творчості загалом, іменний покажчик.

Третину тексту дослідження становлять додатки: «Додаток-словник україномовних письменників Польщі після другої світової війни» (короткі біо-бібліографічні відомості), «Хрестоматія» творів досліджуваних репрезентантів української літератури в Польщі а також їх фотографії, фотографії їх книг та українськомовних літературно-мистецьких періодичних видань у Польщі.

Отож, маємо перше комплексне, інтегральне дослідження української, українськомовної та україномовної поезії та літературно-мистецької періодики в Польщі після Другої світової війни, здійснене науковцем із історичної Волині – сусідньої із Польщею області України.