Сумовита історія має казковий фінал. За щастя таки треба боротися!

У повісті письменник втілив ідею про долю і роль польської шляхти українського походження. Концепція реполонізації такої шляхти, повернення в рідне середовище, яка визначила структуру художнього світу повісті, була своєрідною реплікою Лепкого в творчому діалозі на тему розв’язання українсько-польського конфлікту.

Туга за ідеалом морального казкового світу, за любов’ю до ближнього, за вірою в гармонійне співжиття всіх верств українського суспільства і національних груп у їх найгуманніших взаєминах і співпраці – то ідейний лейтмотив повісті.

Уривок:

Глянула на батьків портрет і здавалося їй, що він усміхається, читаючи її думки, що киває головою до неї: «так, так»... Добрий, добрий батько, тільки слабкий, може тому, що надто добрий. Добрі, інтелігентні люди звичайно м’які, зам’які, щоб рішитися на якийсь бій, хоч би навіть із своїм оточенням, у якому вони грають першу ролю. Для святого спокою зрікаються власного щастя, бо нема більш щасливих людей, як ті, котрим судилося свої добрі наміри перевести в діло. І таких добрих людей кругом неї було так багато, добрих і м’яких, нерішучих, які бояться навіть власних жінок. Через те й діється не так, як треба, а що воно так, нема ніякого сумніву.

«Ми ж напливовий елемент, — думала собі графиня, — ми острів на чужім океані, надійде повінь і цей острів змете.

А повінь все-таки колись надійде, бо хмари збираються не від нині і буря надтягає від сходу, так, як нині.

Буря приходить некликано і несподівано, вночі».

Богдан Лепкий. Під тихий вечір: повість-казка. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2018. – 360 с.