Приємно, що  поряд із такими відомими авторами, як соціальний психолог Олег Покальчук, доктор історичних наук  Ярослав Грицак, поет та прозаїк Юрко Іздрик, краєзнавець Дмитро Малаков, радіожурналіст та письменник Ігор Померанцев, прозаїк та есеїст Степан Процюк, цілком «симпатично» виглядає і наш земляк, який, до речі, є наймолодшим серед згаданої когорти.

 «Точка перетину» – це результат  п’ятирічних мандрів закарпатця рідним краєм. Адже Закарпаття багато в чому унікальне в Україні. Найзахідніша область держави, яка межує одразу з чотирма країнами Євросоюзу, протягом майже тисячоліття розвивалася в зовсім інших історичних умовах, ніж решта українських земель. Століттями вона входила до складу Угорського королівства, а в 1919-1939 роках було частиною Чехословаччини. Навіть географічно Закарпаття відділене від решти України гірським хребтом, який утруднює контакти між людьми по обидва боки Карпат. Ще однією особливістю нашого краю є національне та релігійне розмаїття.

Тому у своїй книжці Олександр Гаврош досліджує самобутність етнічних груп (українців, румун, угорців, поляків, ромів, словаків, німців, чехів, волохів, євреїв), кожна з яких має свою історичну долю на клаптику землі під Карпатами у 12 тисяч квадратних кілометрів.  Автор міркує про сучасну ситуацію, в якій опинилися національні  спільноти Закарпаття, намагається розкрити секрет їхнього співжиття. Адже за тисячу років тут не було масштабних національних протистоянь. Цього досвіду громадянської толерантності дуже бракує нині в багатьох регіонах України.

Олександр Гаврош каже, що «Точка перетину» – це збірка журналістських матеріалів, щоправда, доопрацьованих, які свого часу побачили світ в таких відомих часописах, як «Україна молода», «Український тиждень» та «Український журнал».   

«Я хотів розповісти про один із найсамобутніших регіонів України – Закарпаття через етнічні групи, які тут живуть. Виявляється, навіть закарпатці, читаючи цю книжку, багато що для себе відкривають, - зізнався автор. - Адже окрім радянських штампів про мирне співіснування та багатонаціональність краю часом нічого іншого й не можуть сказати. А поміж тим – кожна з цих громад має свою специфічну історію і сьогодення. Однак про це мало хто знає. Тому вирішив на власні очі подивитися, як живе ромський табір у Королеві чи волоський – у Порошкові, що залишилося від німців в Усть-Чорній чи від словаків – у Великому Березному,  про що думають угорці у Косині, чехи – у Колочаві, а українці – у словацькому Свиднику.  

Я радий, що «Грані-Т» відгукнулися на мою пропозицію і за півроку книжка побачила світ у єдиній мені відомій сучасній серії есеїстики . Есеїстика в українській літературі - жанр, який потребує підтримки і заохочення».  

Книжка цікава тим, що автор розповідає про життя народів через призму історичних подій, географічних та соціальних умов,  даючи можливість читачам відчути широкий контекст, зрозуміти особливості існування меншин, прослідкувати їхню долю в іншому оточенні, спрогнозувати розвиток чи занепад. 

А головне, що взявши до рук одне видання, можна скласти уявлення про ціле Закарпаття. Збагачує книжку і те, що кожна розповідь доповнена багатьма фотографіями автора з місця подій.