
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
бунтівників сахнувся назад, залишивши на місці розгубленого Човника.
– Яшка, ти що? І мене будеш? А, Яшка? – з переляку Тимко.
ГЕЙ, ХТО В ЛІСІ, ОЗОВИСЯ!
– В моїй біографії темних плям до біса. І хоч мені на той час було десь біля п’яти чи п’ять років, я, звісно, не все пам’ятаю. Точніше, мало що пам’ятаю. Це вже потім я дізнався від свого дядька, що мене в того нехриста викрав якийсь директор школи і відправив у колонію, про яку я вам, громадянине слідчий, вже згадував. Але ви не докоряйте мені за те, що Антоша (а ми його інакше не називали) у своїй книзі вивів мене як позитивного героя. Який до бісової матері герой – хуліганом і злодієм був я. Сам Антоша мені доручав деякі операції по крадіжках у навколишніх селах. У цій дитячій трудовій комуні великий педагог не учив нас любити ближнього, а великого вождя великого народу Йосифа Віссаріоновича Сталіна.
Якби ви знали, як ми його любили! Колись я сам йому очі проштрикнув на портреті. Ох що тоді робилося в комуні! Нескінчені допити і нескінчені шмони8! Когось лаяли, когось били. Толька Валько не витримав, признався і на другий день зник з колонії. Незважаючи на те, що йому було всього тринадцять років, сина "ворога народу", напевне, не пощадили, а "герой", розмальований на сторінках вірнопідданим бездарним письменником і злочинним педагогом, пересидів за тумбочкою і не відважився заступитися за свого невинного кориша, котрий його не раз захищав од дошкульних стусанів старших. Словом, це вже був герой нашого з вами часу. Такими "героями" була переповнена не лишень наша колонія, а вся "страна Совєтов".
Вас дивують мої міркування? То я зараз такий сміливий, бо знаю, що шибениці не оминути. Та я й не хочу її минати.
– Але ж вам радянська влада дала освіту. І непогану. Ви навіть закінчили привілейоване училище. Вас готували оберігати державний порядок, кордон. Чи не так?
– Так. Але ця держава сама запровадила безпорядок. І для того, щоб навести в ній порядок, треба було палити з гармат не по Зимовому палацу, а по Кремлю. Але вже не з крейсера "Аврора".
– Ви могли б назвати якісь прогалини у вашому вихованні?
– Вони абсолютно такі ж, як і у вашому. І мене і вас учили любити тільки те, що любить партія більшовиків і її великий вождь. Ви і зараз вважаєте, що вашу партію і її вождя люблять щонайменше на одній шостій нашої планети Земля.
Я знаю, ви мені і тут заперечите. Ви скажете: поважають у всьому світі. Дозвольте з вами не згодитися. Було б вельми добре, якби кожен шостий поважав її у цій державі, далекій від елементарного порядку. В ній панує не диктатура пролетаріату, а диктатура злочинства. Люди, виховані в ненависті до тих, хто не так, як вони думає, не можуть будувати світле майбутнє. І ваш комунізм – це навіть не ілюзія, а просто галюцинації божевільного. Або від Бога вільного, – підсудний витер чоло і попросив води. Слідчий йому налив у склянку.
– А чому у вас так руки тремтять? – запитав підсудний. – Може, вам страшно од моїх слів? Може, мені перестати говорити? Може, вам такого ніхто ніколи не казав?
– Мене дивує логіка вбивці. Адже ви найбільший злочинець серед тих, яких я допитував.
– І що ж вас дивує в моїй логіці?
– Саме нелогічна послідовність.
– В чому, по вашому, вона полягає?
– Тварина, котра так мислить, ніколи не зробила б такий злочин.
– Громадянине слідчий, то – тварина. А я – людина.
– І ви смієте себе назвати людиною?
– Людиною з тваринним інстинктом.
– Не ображайте тварин.
– Перепрошую, я чекаю наступного питання.
– Після закінчення училища вас направили стерегти кордон по Західному Бугу?
– Так, але я не довго його охороняв. Бо після війни з тамтого берега кордон уже треба було від нас стерегти. І мене, як добре вишколеного в найкращій комуністичній колонії, направили на боротьбу з українськими буржуазними…
– Цікаво і як ви там боролися з ними?
– По-перше, я побачив, що в тих сільських хлопців не було нічого ні зовні, ні в поведінці буржуазного. То були бідні хлопці, котрі вже встигли дізнатися, що таке тяжка праця. Правда, не такі вже бідні, як у нас у тридцять третьому, але все-таки не буржуї. По-друге, я зрозумів, що для того, аби любити свою Батьківщину по-справжньому, необхідно бути націоналістом.
– І ви перейшли в їх табір?
– Не відразу.
– А як?
– Спочатку мене направили в спеціально підготовлену групу. Думаю, що про неї то ви й нічого не знаєте. Може, хочете заперечити?
– Спочатку послухаю вас.
– Так ось. В той загін набирали в основному тих, хто знав українську мову. Ще краще діалект. Наприклад, волинський чи галицький. Бажано, щоб добре знав місцевість. Орієнтувався по ній. І щоб походив од лукавого. Це – найголовніше. Є ще й інші речі, які треба було знати
– Ви знали їх і головне – походили від лукавого?
– Мабуть, що так, бо інакше не потрапив би у ту вибрану групу. І не виконував би тих жахливих речей, які…
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року