Завантажити

і навіть пошкодував за тими часами.
Везли з вигуками, з підсвистом, з лайкою.
Якби хтось почув чи побачив оте одноактне дійство, то не знаю, чи поспівчував би теперішньому кучерові.
В селі бачили, як він виконував свою нелегку і не звичну для нього місію, як кидав трупи на підводу ніби дрова, скидав, а точніше, звалював у яму, а то й просто на землю, не завжди приглядаючись до того: дихає хтось ще там, унизу, чи ні?
Біля самого кладовища кінь-кучер знатурився, упав на землю, а комсомольці подумали, що симулює, і почали його ще дошкульніше бити.
Хто батогом,
хто кулаком,
а хто знайшов і палицю.
Кепка упала на землю і оголила його поранене вухо.
Кінь-кучер спочатку просив: "Не бийте",
потім тільки стогнав,
а невдовзі й перестав…
Одначе це не аж ніяк не насторожило комсомольців, вони й далі знущалися над ним:
– В дихало його!
– В мать! В Бога!
– Відірви йому ще й ліве вухо!
І тільки, як хтось вигукнув:
– Досить з нього! В Безсмертного вже очі – мертві! – перестали його гамселити.
– Невже?
Хтось так тихесенько, наче зітхнув:
– Здох…
Вкинули прямо на кінську тушу і залюбки з криком, різними непристойними вигуками самі попхали підводу перед себе.
На передку сидів у тільняшці Полундра і над своєю матроською безкозиркою вимахував шаблею:
– Слєва на борт!
– Жівеє, реб’ята!??
Курс не міняли.
На кладовищі скинули спочатку Безсмертного в яму, а за тим на нього звалили коня.
А вже коли мали відходити – з ями почувся стогін:
– Товариші, та ж я ще…
Голос упізнали, але ніхто й не думав рятувати.
Десь поруч кричав пугач.
Той споконвічний пугач, який, здається, ніколи не відлітав із цього старого, як світ, цвинтаря.
Кричав тривожно,
таємниче,
набридливо.
Як тоді, коли повісився Угляр, директор школи.
А чи, може, його хтось повісив?
Після того, виконавши своє нелегке завдання, Пугачево-Балківське ГПУ розпалося. Звісно, тут воно вже й зайве було.
Дехто казав, що саме тоді на цьому далекому степовому селі була поставлена остання крапка.
Хоч не зовсім.
Несподівано після того своєрідного похорону збунтувалися піщанокутські активісти.
Вони вимагали в сільраді поновлення колишніх пільг, котрі їм були врізані восени 1933 року.
Щоб отримувати зарплату, треба було комусь платити податки. А вже не було кому.
Поля як не було кому засіяти – так і не було кому зібрати.
Якби навіть хтось і засіяв.
Якби навіть на них щось і без догляду виросло.
Але ж не було отого "якби навіть".
Бо не було вже й надії на щось краще…
Бо не було вже й кому надіятися.
Отак то воно вже було.
В усьому Дикому Полі.
І навіть у Гуляйполі.
І голова сільради пояснила:
– А я тут, реб’ята, не при чом. Мені так зверху спустили і навіть пів дулі на вас, красноперих, не дали.
– Єлєна Афанасьєвна, а як же жить? – встали з місць "реб’ята".
– Казав Убаревич: как знаєте.
– Сказано, бєшена баба!
– А я тут при чом? Со щелі своєй витяну вам?
– Щеллю твоєй сити по горло!
Невзабарі до лихих бунтарів приїхав сам, присланий Москвою, уповноважений . Приїхав і підтвердив:
– Жівітє, как знаєте. Только будьте бдітельнимі! У совєцкой власті сейчас врагов, как вшей у паршивого собакі!
Тоді Ванька Сєрий піднявся з місця:
– Гдє еті врагі?
Інші також:
– Покажи мені пальцем!
– Брать нада!
– Так, як було, уже нельзя. Нема чого у людей брать.
– І самих людей в селі вже нема! – викрикнула з місця Аксьоня Хамаза.
– І самих сіл уже нема!
– А що так, то так!
– Правільно говориш!
– А кто в етом віноват? – запитав Убаревич.
– Так ми ж совєцкую власть поддерживали!
– Ми вас і Москву поддєржівалі!
– І всю політику вашу!
Убаревич обурився:
– А я вас што, не поддерживать прізиваю? Попробуйте только!
– А ми й попробуємо! – зірвався Тимко Човник.
Сєрий вискочив на порожню бочку з-під пива:
– І вишвирнем її!
– До бісової матері!
– Зажралісь!
– Скурвилися сини народа!
– К кузькіной матері іх!
– Попробуйте…
– На хрена нам такая власть, в которой не поєсть, нє украсть!
– Правильно, Ваня, на хрена! – підтвердив той же Тимко Човник.
– Долой власть совєтов!
– В мать, в Бога, в царя, в Махна…кальоним желєзом!
– Ти что?
– Ти чаво?
– Ти зачем?
– Ти до кого руки тянеш?
– Сволоч жидовская!
І саме в цей час до клубу увірвався Полундра вже без матроської безкозирки, зате з двома міліціонерами.
Секретар парторганізації рвучко вихопив нагана з кобури:
– Імєнєм совєцкой соціалістіческой республікі арестовать саботажніков і врагов народа!
Міліціонери вийшли наперед, а гурт

читати