Завантажити

не дуже…
– Кажу: не дуже. Бо про той голод, який він творив, увесь світ знає.
– А хіба тільки він творив? Був неврожай, був саботаж…
– Все це – байки, громадянине слідчий. Був Сталін і була партія більшовиків, котрі той голод організували А були ще божевільні виконавці. Такі, як Маланін-Полундра. Насамкінець я хочу вам ще й таке сказати. У війну (за чотири роки) українців, кажуть, найбільше загинуло. Але я небагато назвав би сіл поряд одне одного, де загинуло по п’ятсот-сімсот чоловік. А ось у мирний час, всього-на-всього за рік, од початку літа тридцять другого, таких сіл, що майже повністю вимерли, у нас на сході Україні в кожному районі десятки.
Слідчий заскрипів кріслом.
– А до чого тут жінка, діти, внуки?
– А там хіба не було жінок, дітей, онуків?
– Але це ж – жорстоко.
– А це, про що я вам щойно казав, хіба не жорстоко?
– Але…
– Не я першим вирішив: усіх – до третього покоління!
– Але…
– …нас із вами не вчили: якщо тебе ударять у праву щоку… Нас учили: око – за око! зуб – за зуб! І то не по біблії. Що ж до того, чому я не убив самого злочинця – то була б для нього надто легка кара… Зараз, коли залишився, як і я, сам, він має час подумати над тим, як прожив, якою картоплею засаджував наш спільний город…
– Що ж до картоплі, то…
– Більше я вам нічого не скажу. За одне це вже можна мене розстріляти три рази! Помилування у вас я просити не буду. Бо свій злочин у цьому злочинному світі розумію. Зараз найбільш мені шкода ( ви, мабуть, і не здогадуєтеся)…
– Цікаво.
– Дядько Григір не встиг мені розповісти про нашого вірного друга, собаче ім’я котрого я проніс крізь найсвітліші сторінки свого життя.
– І насамкінець, якого покарання ти найбільше боїтеся після скоєного тобою злочину?
– Його якраз я й зовсім не боюся, бо такого покарання для мене не може бути. Повторюю: не може бути.
– Що ти маєш на увазі?
– Те, що й ви.
– Дійсно, такого покарання ти не дочекаєтеся.
– Але ж я, як ви бачите, його й не чекаю.
Cлідчий підвівся з-за столу:
– Ми з тобою більше не зустрінемось і тому хочу tet-a-tet сказати, що я був одним із тих стрільців коло землянки, котрий з нетерпінням тоді ще чекав тобі вироку і – не дочекався.
– Тепер, сподіваюся, ви його наблизили.
– Думаю, що так. Але, на жаль, нічим допомогти тобі не зможу.
– Тим ви й найбільше мені допоможете. І ще тим, якщо… А втім, то вже буде прохання, а я нічого від вас просити не хочу.

Слідчий зняв окуляри, хукнув на скельця, протер їх носовичком і знову закинув собі на перенісся.
Йому хотілося сказати:
"Ти зовні дуже схожий на діда Прохора, проти котрого я воював під Каховкою. А тепер, як бачиш, тебе допитую. Таке й не придумаєш…"
Хотілося сказати, але не сказав.
Не відважився.
Та й чи це мало якесь значення для них зараз?

06.01- 29.02.2008





1 Спрозорити – наврочити (діалектне).
2 Спокушена лукавим поглядом (діалектне).
3 Рикошетом.
4 Томагочі – лялька, котра не засне, поки її не нагодуєш.
5 На варті (жаргонне).
6 Лапша – локшина (російське).
7 Не можна (волинізм).
8 Шмон – обшук (жаргонне).
9 Можна (діал..).
10 Стара гвинтівка російського виробництва.
11 Півштоф – півлітра.
12 Упівці – вояки УПА.
13 В 1944-1946 роках депортовані з Холмщини, Підляшшя, Надсяння, Лемківщини , Любачівщини українці на територію СССР.
14 Адміністративна одиниця на зразок сільської чи селищної ради.
---------------

читати