Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

перезимувати. Найкраще було б зупинитися в селі. Але рідне село Олесі було суцільним згарищем. Спочатку ми забралися у чийсь покинутий льох, та у ньому жити було невигідно і небезпечно. Треба було добиратися до сусіднього села за харчами. Отже, мусово було залишати слід од криївки і до криївки.
І ми вирішили податися в Свиднички. Там мешкала Олесина тітка. Перед тим, як втікати до лісу, батько Олесин завів їй свою корову. В іншому випадку – її хтось забрав би. Тітка Докія розуміла наше становище і впустила до хати. Там уже сидів наш знайомий Лаврін. Пригадуєте того чоловіка в шапці набакир, котрий за наказом сотенного видав Олесиному батькові набої і навіть кулемета? І хоч він ще недавно мешкав потойбіч Бугу, був двоюрідним братом тітки, як і Олесиному батькові, поки що за Буг чомусь не поспішав. До речі, він нам дав декілька адрес, і Олеся їх заховала в чобіт. Я одразу запевнив тітку, що в хаті жити не будемо – зариємося в землю. Так буде безпечніше і для нас і для неї. Вона не перечила.
Якби я вам почав розповідати, як я облаштував криївку, ви однаково ж не зрозуміли б. Це треба тільки показати. Одне слово, в цій криївці нам було відносно тепло і надійно.
Тут ми й перезимували…
Слідчий подивився на підсудного й посміхнувся:
– Я так розумію, що Олеся вже була вашою ППЖ?
Потім він ще раз повторив ту ж фразу.
І навіть ще раз…
Одначе ж підсудний як не почув запитання.
– Ми майже кожен день говорили про те, що добро не перемагає зла. Що ж до боротьби з ним, то наші думки полярно розходилися. Я доказував, що зло треба знищити, не боячись того, що руки кров’ю забризкаєш, Олеся була іншої думки. Вона була готова смиренно все терпіти і терпіла. Я доказував, що в нас, на півдні, мільйони людей терпіли і всі загинули, а ті, що їх нищили, понині живуть, їй-богу, у розкошах і справедливий Всевишній їх за злодіяння чомусь не карає. Чому так? Вона мені пояснювала, але я з нею не погоджувався. За свій знищений рід я готовий був мстити, мстити і мстити кривдникам. Аж ніяк за них я не збирався каятися чи молитися. Врешті-решт, вся Українська повстаньча армія була армією месників. Хіба не так? Вона погоджувалась і її боротьбу не засуджувала. Навпаки – навіть схвалювала.
Якось я сказав, що Магомет переможе Христа. Вона відповіла: вони між собою не борються, а борються лишень ті невігласи, котрі їх погано знають, але нібито підтримують. І відразу ж мене запитала: чи християнин я? Я відповів, що таким себе не вважаю, бо не дотримуюся всіх заповідей Христових. Вона на те сказала: "Ото ж не тобі судити про Христа. І навіть не про Магомета". Я згодився.
Що ж до вашого запитання, то відповім так. Ще недавно у наших батьків і дідів вважалося великим гріхом мати якісь взаємини до шлюбу. Ви про це, напевне, чули?
– Та наслухався тих байок.
– Повірю, що для вас то були байки. Як і для мене доти, доки не зустрівся з цією дівчиною. Ви посміхаєтеся і, мабуть, не повірите, що ми на цю тему ніколи й мови не вели. – Комусь іншому я, може, й повірив би. Тільки не такому, як ви.
– А уявіть собі, що той злочинець, як сонце пригріло і кругом зазеленіла трава, подався на захід.
Як сьогодні пам’ятаю: ми пробиралися верболозами, обвішаними першими котиками, а Олеся мене все питала, як починається ота пісня про Василя Івахіва, котрого вбили десь під Маневичами, здається? Я піснями не дуже цікавився, бо не мав ні доброго політичного, ні музичного слуху, а вона переживала: "Мені ж наказував сотенний: "Ти, Сопілко, мусиш вижити і всі ті пісні (а ти їх знаєш безліч) скласти в окрему книжку, аби люди знали, як ми співали і як воювали!"
Підсудний попросив води і слідчий на сей раз йому знову налив у склянку з графина.
– Ото ж, за два дні ми дійшли до Бугу і почали приглядатися, як чекісти стережуть кордон.
– Ну і як?
– Треба признатися, що непогано. То були в основному або азійці, або русаки. Азійця можна було підкупити якоюсь золотою чи срібною монетою, грішми, русака – звичайною пляшкою самогонки. Другим ми запаслися у якогось дядька Никонора з Коритниця за "спасибі" і почали приглядатися до вартових кордону СССР. Один із них нам видався найбільш доступним. Майже дитина. І русявий чубчик – з-під кашкета. Довго радилися хто має вести переговори. Я вважав, що – я, Олеся ж – навпаки. Я не поступився і, як виявилося, даремно. Той з русявим чубчиком узяв горілку і пропустив мене через міст. На тому березі по суті теж уже були наші. Тільки розмовляли по-польському. Вони разом творили одну імперію тільки з домініонами такими, як Польща.
Коли ж до русявого наблизилася Олеся – він одразу ж вистрелив угору. Тут як тут позбігалися прикордонники і скрутили мою супутницю. Той, майже дитина, вочевидь, вважав, що я лишень розрахувався за самого себе. Певне, така такса була – півлітра за душу. Якби я кинувся на допомогу – це було б самогубство, – підсудний ще раз ковтнув води, бо

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери