
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
перезимувати. Найкраще було б зупинитися в селі. Але рідне село Олесі було суцільним згарищем. Спочатку ми забралися у чийсь покинутий льох, та у ньому жити було невигідно і небезпечно. Треба було добиратися до сусіднього села за харчами. Отже, мусово було залишати слід од криївки і до криївки.
І ми вирішили податися в Свиднички. Там мешкала Олесина тітка. Перед тим, як втікати до лісу, батько Олесин завів їй свою корову. В іншому випадку – її хтось забрав би. Тітка Докія розуміла наше становище і впустила до хати. Там уже сидів наш знайомий Лаврін. Пригадуєте того чоловіка в шапці набакир, котрий за наказом сотенного видав Олесиному батькові набої і навіть кулемета? І хоч він ще недавно мешкав потойбіч Бугу, був двоюрідним братом тітки, як і Олесиному батькові, поки що за Буг чомусь не поспішав. До речі, він нам дав декілька адрес, і Олеся їх заховала в чобіт. Я одразу запевнив тітку, що в хаті жити не будемо – зариємося в землю. Так буде безпечніше і для нас і для неї. Вона не перечила.
Якби я вам почав розповідати, як я облаштував криївку, ви однаково ж не зрозуміли б. Це треба тільки показати. Одне слово, в цій криївці нам було відносно тепло і надійно.
Тут ми й перезимували…
Слідчий подивився на підсудного й посміхнувся:
– Я так розумію, що Олеся вже була вашою ППЖ?
Потім він ще раз повторив ту ж фразу.
І навіть ще раз…
Одначе ж підсудний як не почув запитання.
– Ми майже кожен день говорили про те, що добро не перемагає зла. Що ж до боротьби з ним, то наші думки полярно розходилися. Я доказував, що зло треба знищити, не боячись того, що руки кров’ю забризкаєш, Олеся була іншої думки. Вона була готова смиренно все терпіти і терпіла. Я доказував, що в нас, на півдні, мільйони людей терпіли і всі загинули, а ті, що їх нищили, понині живуть, їй-богу, у розкошах і справедливий Всевишній їх за злодіяння чомусь не карає. Чому так? Вона мені пояснювала, але я з нею не погоджувався. За свій знищений рід я готовий був мстити, мстити і мстити кривдникам. Аж ніяк за них я не збирався каятися чи молитися. Врешті-решт, вся Українська повстаньча армія була армією месників. Хіба не так? Вона погоджувалась і її боротьбу не засуджувала. Навпаки – навіть схвалювала.
Якось я сказав, що Магомет переможе Христа. Вона відповіла: вони між собою не борються, а борються лишень ті невігласи, котрі їх погано знають, але нібито підтримують. І відразу ж мене запитала: чи християнин я? Я відповів, що таким себе не вважаю, бо не дотримуюся всіх заповідей Христових. Вона на те сказала: "Ото ж не тобі судити про Христа. І навіть не про Магомета". Я згодився.
Що ж до вашого запитання, то відповім так. Ще недавно у наших батьків і дідів вважалося великим гріхом мати якісь взаємини до шлюбу. Ви про це, напевне, чули?
– Та наслухався тих байок.
– Повірю, що для вас то були байки. Як і для мене доти, доки не зустрівся з цією дівчиною. Ви посміхаєтеся і, мабуть, не повірите, що ми на цю тему ніколи й мови не вели. – Комусь іншому я, може, й повірив би. Тільки не такому, як ви.
– А уявіть собі, що той злочинець, як сонце пригріло і кругом зазеленіла трава, подався на захід.
Як сьогодні пам’ятаю: ми пробиралися верболозами, обвішаними першими котиками, а Олеся мене все питала, як починається ота пісня про Василя Івахіва, котрого вбили десь під Маневичами, здається? Я піснями не дуже цікавився, бо не мав ні доброго політичного, ні музичного слуху, а вона переживала: "Мені ж наказував сотенний: "Ти, Сопілко, мусиш вижити і всі ті пісні (а ти їх знаєш безліч) скласти в окрему книжку, аби люди знали, як ми співали і як воювали!"
Підсудний попросив води і слідчий на сей раз йому знову налив у склянку з графина.
– Ото ж, за два дні ми дійшли до Бугу і почали приглядатися, як чекісти стережуть кордон.
– Ну і як?
– Треба признатися, що непогано. То були в основному або азійці, або русаки. Азійця можна було підкупити якоюсь золотою чи срібною монетою, грішми, русака – звичайною пляшкою самогонки. Другим ми запаслися у якогось дядька Никонора з Коритниця за "спасибі" і почали приглядатися до вартових кордону СССР. Один із них нам видався найбільш доступним. Майже дитина. І русявий чубчик – з-під кашкета. Довго радилися хто має вести переговори. Я вважав, що – я, Олеся ж – навпаки. Я не поступився і, як виявилося, даремно. Той з русявим чубчиком узяв горілку і пропустив мене через міст. На тому березі по суті теж уже були наші. Тільки розмовляли по-польському. Вони разом творили одну імперію тільки з домініонами такими, як Польща.
Коли ж до русявого наблизилася Олеся – він одразу ж вистрелив угору. Тут як тут позбігалися прикордонники і скрутили мою супутницю. Той, майже дитина, вочевидь, вважав, що я лишень розрахувався за самого себе. Певне, така такса була – півлітра за душу. Якби я кинувся на допомогу – це було б самогубство, – підсудний ще раз ковтнув води, бо
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року