Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

не погоджував ні з ким.
Та й скільки він у тому таборі?
До нього самого (він певен) ще приглядаються, а тут хтозна кого приведеш. Може, й маланку. Маланками в селі ( і не тільки Вербковичах) називали перебранців-енкаведистів із оперативної групи, яка вперше об’явилися в селі саме на Маланку і защедрувала автоматами під вікнами сільської школи, об’явивши тим: "Ой радуйся, земле, рік новий народився!"
Молоду вчительку-східнячку вбили на порозі.
Повстало питання: за віщо? Селяни обурився. А потім зрозуміли: тією опергрупою "лжебандерівців" керував відомий в районі капітан під кличкою чи, може, прізвищем Маланя.
Отже, коли таких «маланок» приведе – як на те подивляться в таборі? Того, звісно, робити не має права. Хіба що дати шматок хліба?
І він поділився. Навіть кусень сала дав. Правда, застеріг:
– По кріху кусайте, коб шлунок не перевернувся…
– Спасібо, мужик.
А другий підняв каламутні калюжі з-під кущуватого підбрів’я:
– А ти случаймо нє бєндєра? А? Не отравіш нас?
Що мав казати? Тільки виляснув батогом над кіньми:
– Дурень!

Карпо Дружинович таки допоміг жінці викопати буряки, витягнув зі схованки кулемета, добре прочистив його і сказав:
– Попробуємо, Христоню, боронитися.
Подивилася на чоловіка:
– Ліпше ти не заривався б, бо добром це не кінчиться.
– А я вже зарвався… І ти зарвалася… І всі Вербковичі зарвалися, бо ми розкрили тих, хто вчительку вбив, хто Вербича з дочкою в студню вкинув, – і чомусь люто зиркнув на жінку. – Того вони нам, Христоню, ніколи не пробачать.
Жінка склала руки як до причастя:
– Може, виїхати звідси?
– Куди?
– До твого братана Іллюшика в Тристень. Перечекаємо, а там…
– Вони нас і там знайдуть. Ой знайдуть! І не перечекаєш, не переждеш ти, Христоню, їх. То – надовго.
– То що ж робити?
– Попробувати дати бій.
– З ким укупі?
– Хлопи ніби згідні.
– А скільки тутка тих хлопів…
– Скільки є – стільки виступить. Ми тут про самооборону домовились. Як проти поляків колись.
– Проти поляків – то одне, а тутка…
Але Карпо був переконаний:
– Били поляків і при Божій помочі москалів поб’ємо!
– І Тудор до вашої самооборони долучився?
– Ми йому сказали, але він щось… Казав: ще подумає.
– Ліпше хай не думає. А то додумається до такого, від чого вам гірко стане. Він ще в тридцять дев’ятому браму для совєтів спинав.
– Тоді не один він спинав… Тоді ще вірили їм…
І він, Карпо, вірив.
Тепер він думав над тим, де дістати набоїв?

Сотенний Сірко зустрів Петра Вербича за верству од території табору. З ним, звісно, був джура Тугай. Це – як завше. І особливо тоді, коли Тугай став джурою. Сотенний присів до Вербича на воза, і вони покалатали по піщаній дорозі убік табору.
По дорозі мовчали.
А вже як прибули в табір, розвантажили воза, випрягли коней, то сотенний сказав:
– А коні то – наші. Ми їх вимушені були залишити за Гончим Гаєм, коли енкаведисти із стрибками на нас натиснули.
Вербич пояснив, як вони потрапили до нього.
– Шкода, що я там не був. Може б, розквитався з Маланею, – сказав Сірко. Про таке бажання сотенного Вербич почув уперше.

А вже коли зайшли у землянку – там їх Сопілка зустріла і доповіла сотенному:
– Лісом вештаються невеличкі групи людей. Особи підозрілі.
– Може, утікачі зі сходу?
– Може. А може, совєцька партизанка, бо все по-кацапському чеше.
– А що там у Ківерцях?
– Скрізь розвішані заклики до повстанців, аби ті здавалися. А в Луцьку на ринку повісили ніби то одного.
– Стара пісня, – мовив сотенний.
– І ще війська багато. І на станцію все прибуває й прибуває. І все енкаведисти .
– Значить, будуть робити чергову зачистку. Саме на ту тему я хочу й поговорити з вами, – розстібнув комірець на шиї, кілька верхніх ґудзиків на шинелі, скинув кашкета і поклав поруч себе на лавку.
– З іншими я вже давно це питання обговорив, а з вами, як новачками, лишень тепер трапилася нагода. Отже, почнемо. Командування зверху нам наказало розбиватися на невеличкі групи і відходити на захід за кордон. Такий табір, як у нас сьогодні, то – відкрита мішень. З кожним днем карателів стає усе більше й більше, а нас – усе менше й менше, – сотенний потягнувся рукою до кишені, ніби хотів цигарки вийняти, але передумав. – Ми своє зробили. Ми показали усьому світові, що не признаємо окупації як німецької, так і московської. Але сили наші – нерівні. Далі проливати кров і віддавати своє життя навіть заради великої ідеї – нема рації. Віддавати молод? життя з найпотужнішими нашими національними генами – це самогубство. Ми їх мусимо берегти, бо в майбутньому ще нам ой як знадобляться.
Сотенний зиркнув у прочинені двері.
– Скоро ляже на землю зима. Кожен наш слід буде на снігу. Знайти ворогові нас

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери