Завантажити

класі – пам’ятаєш? – ти мені чолку ламав і не зламав. Тоді Полундра врятував тебе од позора.
– Як ти зі мною розмовляєш? – нарешті не витримав. –Як не як я – твій вчитель. І старший од тебе на добрих…
– А чого ти мене навчив? А? Чого? – вирапила балухи на колишнього вчителя. – Як батька рідного продавати?
– Почекай, а що краще: продавати один одного чи стріляти один в одного?
– Ти що маєш на умі?.. Може, те, що Пахом стріляв у свого сина та не попав?
– Погано зробив, що не попав. Одного мерзотника було б менше.
– А то ще хто знає хто більший мерзотник: батько чи син?
– Мені вони обоє – рябоє
– І мені обоє…. І разом з ними ота недотрога моя однокласниця.
– Почекай, ти була сьогодні в школі? – нараз запитав, але його недавня учениця вже його не слухала.
– Та я продала вже і не тільки батька, як твій Павлік, а й діда, і прадіда, і весь свій рід, мабуть…
– Почекай, я тебе питаю: ти була сьогодні в школі? – повторив директор школи.
– А кого я там не відєла?
– На жаль, ти вже багатьох там і не побачиш.
– Ти тільки тепер про ето узнав? Тільки тепер, Вань Ваничу? А почему ти їх не доглядів? Я тебе спрашиваю: почему не доглядів?.. Ти чуєш мене, старий занудний хреч?
На сей раз це була Юля Рябунець, шкільна прибиральниця і перша помічниця Катерини Антонівни.

Ніщо так не нищить людину в людині як голод.
Декілька місяців тому ще живого, але, вочевидь, того, хто подавав уже слабесенькі ознаки на життя, активісти вкинули до ями. Просився: "Що ви робите? Я ж ще дихаю". А вони до нього вниз: "Ну ти дайош, старик, може соізволіш, щоби ми ще взавтра за тобою приїхали?"
Позаяк яма була не заповнена, то залишили на ніч відкритою.
Ось тоді то, можна сказати, вчорашній конюх Ялисей Кічий (дякувати Богу, до верху було рукою подати) виліз із ями і поволеньки подавсь до села. А що сили вже зовсім не мав, то відповз недалеко.
Як на те нагодилася Ольга Тільна, то й затягнула старого додому.
Ялисей вернувся з буремного Дикого Поля усього-на-всього з відрубаним правим вухом. Тому чоловік і чує тільки те, що пов’язане із поняттям "на" і зовсім не реагує на те, що відноситься до "дай". Точніше, наполовину чує, наполовину – ні.
"Така конструкція слухового апарата, – пояснив директор школи, учитель зоології і водночас секретар парторганізації, – бо голова складається із двох півкуль і кожна з них має своє, властиве тільки їй функціональне призначення".
Ялисей через тиждень (сам не відаючи як) устав із лежанки і подався в сільраду. Мав намір узяти довідку, що служив у легендарній бригаді Котовського і кого тільки не бив з ним, але найбільше махновців (точніше махновці його) і тому повинен би мати якісь пільги. Бодай би на окремий додатковий харч-пайок.
Але замість уважного вислухання заяви старого кавалериста, голова сільської ради Яким Спиридонович Акименко, одразу упізнавши його, вискочив із-за стола і шугнув у двері, ледь не збивши їх із завісів.
Відбіг, правда, недалеко, біля Човникового тину упав і… спустив до небесі дух.
У сільраді довго ламали голови: що ж трапилося?
Аж поки хтось припустив:
– А хто ж, як не він, приказав вкинути Кащея в яму?
– То не він приказав.
– А хто?
– Хіба має значення? Не витримав чоловік, то й, как гаврицца, зламався, – сказала Тільна.

Ялисея Кічия віддавна прозивали Кащеєм. Чи то від того, що завжди худий був, чи прізвище за вимовою зближалося з прізвиськом (Кічий – Кащей). Як би там не було, відтепер Кащей ще й став безсмертним, а сільський начальник (до речі, переконаний атеїст) із переляку (його ж підлеглий воскрес!) дух спустив і це дуже здивувало комсомольських активістів.
– Слимак.
– Розмазня.
– Баба.
– Капіталістіческій єлімент!
– Опортуніст!
– Контра! – викрикували.
– Махно!
Тільки Тимко Човник уступився за службовця і то так, аби ніхто не почув:
– Скаржився чоловік: "Кожен день одне і теж: то щупом зерно шукаєш, то трупи в яму швиряєш. Не витримаю, казав".

Відрубане вухо – це дріб’язок, по суті, подряпина. Але неприємна. Через неї доводиться носити шапку по-молодецьки чи по–дурацьки набакир. Краще вже б ногу волочив за собою.
Проте невдовзі й згаданого вуха йому не забули. Хтось доніс, що Кащей Безсмертний воював не проти Махна, а саме на його боці. І після того бравого вояку так крутнули за здорове вухо, що він лишень через тиждень вернувся з райцентру посеред зими вже зовсім без шапки.
Півкулі якось навзаєм перемістилися в його наполовину лисій голові, й тепер він на кожну пропозицію викидав наперед руки: "На, бери… На, на, на! – інколи аж кричав. – Тільки відчепися!"
А згодом чоловікові, мабуть, за таку толерантну поведінку довірили вже катафалк-підводу, аби підбирати трупи в селі й відвозити на кладовище. Не будуть же тим повсякчас

читати