«На пороге бросил ворох горицвета…» Группа «Мельница», песня «Чужой» І де він взявся у цій країні, про яку, здається, навіть Сонце забуло? З дитинства він був не лише найусміхненішою дитиною, а і вмів показувати різноманітні фокуси. А як підріс...

Не цвітуть на вікні герані — Сонний символ спокійних буднів. Ми весь час стоїмо на грані Невідомих шляхів майбутніх. І тому, що в своїм полоні Не тримають нас речі й стіни, Ні на день в душі не холоне Молодече бажання чину. Що нам щастя солодких звичок У незмінних обіймах дому, —...

Чом, козаче молоденький, Рониш слізоньки дрібненькі, На всхід сонця поглядаєш І так тяженько вздихаєш?.. Ой я, козак молоденький, Роню слізоньки дрібненькі, На Вкраїну поглядаю, За Вкраїною вздихаю, Бо там моя родинонька, Бо там мила дівчинонька. На Вкраїні буйнесенькій Мої други...

Епіграф до збірки:  Як важко все життя до себе йти, Дивитись в небо, чашею пролите, - Спинятися, наводити мости І за собою зразу ж їх палити. Як добре знати, що тебе веде Твій власний шлях – єдиний із можливих, Що легші є, але нема ніде Таких упертих і таких...

Питання премій і відзнак (у першому числі світової – Нобелівської) лежить радше у площині суспільно-політичній, аніж культорологічній. І адресоване воно більше до тих, хто цю премію дає, а не до того, потенційного щасливчика, кому дали-не-дали. А отримує її, премію, не так особистість, і...

Чому ти серце, все болиш частіш? Пора б тобі вже бути бронзовіш, А ти кипиш, од муки розпанахане, Вогонь горить буйніш — не тихне і не тахне. Я чую, як в мені у золотім вогні Жар-птиця фенікс зводиться на дні, Як бавить пір’я, як поводить оком І в кожні пологи разить електрошоком....

Чому це мокрий сніг так обережно Сьогодні впав на голочки сосни? Десь у хистке лютневе узбережжя Вже б’ється хвиля ранньої весни. Уже вітри дарують нам неспокій, Уже сльоза закапала з беріз, І ранок настає такий високий, Неначе в нім хтось грає вальс-capris…   1980...

Чому, сказати, й сам не знаю, Живе у серці стільки літ Ота стежина в нашім краю Одним одна біля воріт. На вечоровім виднокрузі, Де обрій землю обніма, Нема кінця їй в темнім лузі, Та й повороту теж нема. Кудись пішла, не повертає, Хоч біля серця стеле цвіт, Ота стежина в нашім краю Одним одна...