Електронна бібліотека/Проза

Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
Моя голова котиться від посадки до посадки...Максим Кривцов
Хочу розповісти вам історію про велетенського кота...Максим Кривцов
Та, що зігріє тебе серед ночіСергій Жадан
Завантажити

«На пороге бросил ворох горицвета…»

Группа «Мельница», песня «Чужой»

І де він взявся у цій країні, про яку, здається, навіть Сонце забуло?

З дитинства він був не лише найусміхненішою дитиною, а і вмів показувати різноманітні фокуси.

А як підріс – так вже геть перестав бути схожим на місцевих. Сміявся, співав, розмовляв з тваринами і рослинами. Ненормальний якийсь.

Так довго продовжуватися не могло.

Старійшини вирішили його вбити, поки він спав. Так і тут він ніби відчув небезпеку і втік. Перетворившись на мишу (виявляється, він ще і таке вмів) і тільки за рік повернувся. Ще більш ненормальним і ще більш могутнім. Ніхто вже не наважувався виступати проти нього.

Ця країна була майже суцільною сірою пустелею з майже неживими деревами. Сонце зазирало сюди нечасто, з птахів залітали лише дурні жовторотими, коней утримували тут силоміць, люди були бліді, кволі і невеселі. При цьому старійшини знаходили тих, хто сильніше, ще з дитячих років, і мали власну армію.

Він лікував людей. Намагався ожити вити дерева, однак все – марно.

Зрештою, йому це набридло.

Він вже знав, що є інший світ, інші люди інші жінки… І ще десь точно має бути та жінка, про яку захочеться турбуватись, як би вона сама не вміла робити цього стосовно інших.

Так, у тому світі також не люблять таких, як він. Та що він втрачає?

Зате які шанси отримує… і не тільки він, а вся країна… якщо…

Отже, одного ранку він зібрався у дорогу, щоб ніколи вже не повернутись. Однак він знав, хто повернеться замість нього.

Він вийшов на головну (власне, єдину) площу їх наметового міста і проголосив: «Слухайте, всі! Збулися мрії багатьох! Сьогодні я залишу нашу країну назавжди! І більше не буду заважати своїм сміхом нікому з вас! – Він розсміявся. – Однак моя доросла донька прийде сюди і нарешті змінить ваше життя!» - Він знову легко розсміявся, скочив на коня і без перешкод залишив свою країну.

Так, подекуди було важко. Чаклунів бояться і тому переслідують. Однак там, де люди вміли сміятися, він вже не виглядав таким дивним.

Через два роки подорожей і пошуків він блукав величним лісом, коли почався дощ. До лісу дощ не заходив, бо дерева щільно сплели своє гілля і листя ще не опало з них. Він стояв на краю лісу і раптом за стіною дощу побачив у полі одинокого дуба і дівчину, яка сховалася під ним. Раптом захотілося зупинити дощ, розпалити багаття, зігріти і захистити її, однак він відчув, що ще не прийшов час. Ще два роки він подорожував, втім, не дуже далеко від села, в якому жила його наречена, і вдосконалював свою майстерність.

Він навчився відчувати її. І одного разу він відчув відчай, її відчай. Він зрозумів, що є чиясь проблема, з якою вона не може впоратись. А проблеми інших вона вважала своїми.

Лише б встигнути! Він поїхав геть в інший бік від села, знайшов потрібні жовті квіти і рушив назад. Перед її селом він відпустив коня, подякувавши йому, - інакше стук копит видав би його серед ночі.

Він був обережним і швидким водночас. Знайшовши її хату, він відчув. Що може її втратити, бо вона зібралася сама йти за цими жовтими квітами. Ось же відчайдуха!

Він обережно підійшов до дверей хати і постукав. Двері відчинила найгарніша, найніжніша і найсміливіша дівчина на світі. Тільки ця найсміливіша дівчина чомусь зойкнула і зробила крок назад. Він її налякав. Дурень! Прийшов до незнайомої, хай і такої близької, дівчини серед ночі. Що ж робити?!

Він мовчки зайшов до хати і скинув з плечей торбу з жовтими квітами.

Тут його кохана зойкнула вже від радості, схопила квіти і почала готувати зілля. Все інше у неї вже було. Розумничка.

А йому що робити?

Він мовчки сів у крісло і спостерігав за нею. Так, це точно вона. Чарівниця, знахарка, його доля, вродлива, розумна, гарна, вправна, і у хаті у неї добре, затишно…

Вона зварила зілля, подякувала йому і пішла до сусідки. Ось про кого вона так переживала – про сусідського сина…

Поки її не було, він, втомлений з дороги, заснув…

Продовження



Партнери