Електронна бібліотека/Проза

Спорудження залізничної станції (1931)Дебора Фогель
«Акація квітне» (1932)Дебора Фогель
Квіткові з азаліямиДебора Фогель
ПубліцистикаДебора Фогель
Мавка і БерсеркГанна Заворотна
Втеча до морокуІгор Скрипник
Із майбутньої книгиВасиль Кузан
Доторкнутися до кумираЄвген Баль
Азовські сомикиЄвген Баль
Меридіани штурмана БаркаЄвген Баль
З книжки «Глінтвейн дорогою на Говерлу»Василь Карп’юк
Нічні голосиОлег Янченко
Майже елегія. Зі збірки «Елегії острова Патмос»Олег Короташ
Моя Венеція. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Політ над містом. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
"найрідніша цей зачумлений вигуком вірш..." Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Елегія Маяковському. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Блюз біженців. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Елегія зла. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
«– А давайте надамо німому слово, –». Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Денний чай у Лондоні. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
dasein. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Пластика. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Це твоя п’єса, мабуть... Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
творити мовчання. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Сієста. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
ВтечаГанна Заворотна
Постійність пам’ятіІрина Ликович
ЧічкаМихайло Трайста
Поле крові. Іловайськ. Фрагмент роману «Трьохсотлітня Голгофа. Фавор»Катерина Мотрич
КРИГА СТАРОЇ ПЕРЕПРАВИОлег Янченко
Зі збірки «Вірші про все і ніщо» (2017)Петро Гнида
Уривок із роману «Пісня цапів»Олег Андрішко
Завантажити

«На пороге бросил ворох горицвета…»

Группа «Мельница», песня «Чужой»

І де він взявся у цій країні, про яку, здається, навіть Сонце забуло?

З дитинства він був не лише найусміхненішою дитиною, а і вмів показувати різноманітні фокуси.

А як підріс – так вже геть перестав бути схожим на місцевих. Сміявся, співав, розмовляв з тваринами і рослинами. Ненормальний якийсь.

Так довго продовжуватися не могло.

Старійшини вирішили його вбити, поки він спав. Так і тут він ніби відчув небезпеку і втік. Перетворившись на мишу (виявляється, він ще і таке вмів) і тільки за рік повернувся. Ще більш ненормальним і ще більш могутнім. Ніхто вже не наважувався виступати проти нього.

Ця країна була майже суцільною сірою пустелею з майже неживими деревами. Сонце зазирало сюди нечасто, з птахів залітали лише дурні жовторотими, коней утримували тут силоміць, люди були бліді, кволі і невеселі. При цьому старійшини знаходили тих, хто сильніше, ще з дитячих років, і мали власну армію.

Він лікував людей. Намагався ожити вити дерева, однак все – марно.

Зрештою, йому це набридло.

Він вже знав, що є інший світ, інші люди інші жінки… І ще десь точно має бути та жінка, про яку захочеться турбуватись, як би вона сама не вміла робити цього стосовно інших.

Так, у тому світі також не люблять таких, як він. Та що він втрачає?

Зате які шанси отримує… і не тільки він, а вся країна… якщо…

Отже, одного ранку він зібрався у дорогу, щоб ніколи вже не повернутись. Однак він знав, хто повернеться замість нього.

Він вийшов на головну (власне, єдину) площу їх наметового міста і проголосив: «Слухайте, всі! Збулися мрії багатьох! Сьогодні я залишу нашу країну назавжди! І більше не буду заважати своїм сміхом нікому з вас! – Він розсміявся. – Однак моя доросла донька прийде сюди і нарешті змінить ваше життя!» - Він знову легко розсміявся, скочив на коня і без перешкод залишив свою країну.

Так, подекуди було важко. Чаклунів бояться і тому переслідують. Однак там, де люди вміли сміятися, він вже не виглядав таким дивним.

Через два роки подорожей і пошуків він блукав величним лісом, коли почався дощ. До лісу дощ не заходив, бо дерева щільно сплели своє гілля і листя ще не опало з них. Він стояв на краю лісу і раптом за стіною дощу побачив у полі одинокого дуба і дівчину, яка сховалася під ним. Раптом захотілося зупинити дощ, розпалити багаття, зігріти і захистити її, однак він відчув, що ще не прийшов час. Ще два роки він подорожував, втім, не дуже далеко від села, в якому жила його наречена, і вдосконалював свою майстерність.

Він навчився відчувати її. І одного разу він відчув відчай, її відчай. Він зрозумів, що є чиясь проблема, з якою вона не може впоратись. А проблеми інших вона вважала своїми.

Лише б встигнути! Він поїхав геть в інший бік від села, знайшов потрібні жовті квіти і рушив назад. Перед її селом він відпустив коня, подякувавши йому, - інакше стук копит видав би його серед ночі.

Він був обережним і швидким водночас. Знайшовши її хату, він відчув. Що може її втратити, бо вона зібралася сама йти за цими жовтими квітами. Ось же відчайдуха!

Він обережно підійшов до дверей хати і постукав. Двері відчинила найгарніша, найніжніша і найсміливіша дівчина на світі. Тільки ця найсміливіша дівчина чомусь зойкнула і зробила крок назад. Він її налякав. Дурень! Прийшов до незнайомої, хай і такої близької, дівчини серед ночі. Що ж робити?!

Він мовчки зайшов до хати і скинув з плечей торбу з жовтими квітами.

Тут його кохана зойкнула вже від радості, схопила квіти і почала готувати зілля. Все інше у неї вже було. Розумничка.

А йому що робити?

Він мовчки сів у крісло і спостерігав за нею. Так, це точно вона. Чарівниця, знахарка, його доля, вродлива, розумна, гарна, вправна, і у хаті у неї добре, затишно…

Вона зварила зілля, подякувала йому і пішла до сусідки. Ось про кого вона так переживала – про сусідського сина…

Поки її не було, він, втомлений з дороги, заснув…

Продовження

Партнери