Пам´яті Т. Г. Шевченка Діамант дорогий на дорозі лежав,— Тим великим шляхом люд усякий минав, І ніхто не пізнав діаманта того. Йшли багато людей і топтали його. Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов, І в пилу на шляху діамант він найшов. Камінець дорогий він одразу пізнав, І додому...

Тут і Львів… і Донецьк… і Чернігів… і Київ …– Українці-брати, що повстали в одне! Ми прийшли на Майдан не з щитами, не з києм – Стяг свободи над нами сміливо війне! І шикуються всі за права воєдино, Горду волю зібравши в могутній кулак. Розпрямляй...

стежки лиш тіні тріснутих дзеркал життя вирує там у задзеркаллі там вітрокрил тиранить на перкалі химерних ліній і простих лекал та в чому правда істина мета які ми з того боку амальгами чи й там тумани тліють над лугами і сито котять хвилею жита чи й там як тут суддя лукавий лис чи й там як...

Тільки вчитель увійшов у клас, зараз побачив, що там робиться щось непевне. Школярки та школярі юрмою оточили когось і про щось палко й голосно гомоніли. Гомін був неласкавий, сердитий. Зрозуміти поки нічого не можна було. Чуть тільки було, що на когось діти сердились, комусь докоряли. Зараз...

Гарні до біса брови, погляду димка легка, вчителька укрмови – забавка фізрука.   Викрадені обійми, випрошені свята. У нього зростає двійня, у тебе тьмяніють вуста.   Щастя літає низько і всім вистачає небес. Пристрасть – хвостата киька, ніжність –...

Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану. В барельєфах печалі уже їм спинилася мить. А підмайстри іще не зробились майстрами. А робота не жде. Її треба робить. І приходять якісь безпардонні пронози. Потираючи руки, беруться за все. Поки геній стоїть, витираючи сльози, метушлива бездарність...

***   Життя -  це шлях з каміння або глини, Воно таке крихке, мов з кришталю. Годинник відраховує хвилини - Щасливі миті, ті що їх люблю. Минає день, «сьогодні» стане «вчора», навколо світ  - правдивий, без прикрас. Найважливіше – хтось чиясь...

Життя смакує … Буває в душі така каша, при чому пшоняна. Кажуть – дуже корисна. Хтось всипав тої крупи спогадів, сумнівів, вагань, знань, вмінь і навичок, а що далі робити – мішати в собі поки закипить безнадія і стане густою вірою в те, що життя таки смакує...

Уночі його вели на розстріл. Хтось тримав ліхтар, мов смолоскип. На неголенім обличчі гострі Волоски… Віддалік, немов цілком байдуже, Офіцер димок цигарки плів. Тільки неба хмарний, темний кужіль Чув нудне і коротеньке — плі! Відбулось. Мета моя далека, Я такої смерти не боюсь!...

Я чоловік. Такий звичайний, що аж смішно — Ріка кришталева у смердючих берегах, Віки Шелестять надо мною крилами. Тремтіння і жах Перетоплюю на сміливість у своїх гамарнях, Слухаю шуми вітру, машин і дихання коханої женщини; Бачу хмари, землю, димарі, звірів і людей; Мацаю речі, нюхаю...