стежки лиш тіні тріснутих дзеркал життя вирує там у задзеркаллі там вітрокрил тиранить на перкалі химерних ліній і простих лекал та в чому правда істина мета які ми з того боку амальгами чи й там тумани тліють над лугами і сито котять хвилею жита чи й там як тут суддя лукавий лис чи й там як...

Тільки вчитель увійшов у клас, зараз побачив, що там робиться щось непевне. Школярки та школярі юрмою оточили когось і про щось палко й голосно гомоніли. Гомін був неласкавий, сердитий. Зрозуміти поки нічого не можна було. Чуть тільки було, що на когось діти сердились, комусь докоряли. Зараз...

Гарні до біса брови, погляду димка легка, вчителька укрмови – забавка фізрука.   Викрадені обійми, випрошені свята. У нього зростає двійня, у тебе тьмяніють вуста.   Щастя літає низько і всім вистачає небес. Пристрасть – хвостата киька, ніжність –...

Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану. В барельєфах печалі уже їм спинилася мить. А підмайстри іще не зробились майстрами. А робота не жде. Її треба робить. І приходять якісь безпардонні пронози. Потираючи руки, беруться за все. Поки геній стоїть, витираючи сльози, метушлива бездарність...

***   Життя -  це шлях з каміння або глини, Воно таке крихке, мов з кришталю. Годинник відраховує хвилини - Щасливі миті, ті що їх люблю. Минає день, «сьогодні» стане «вчора», навколо світ  - правдивий, без прикрас. Найважливіше – хтось чиясь...

Життя смакує … Буває в душі така каша, при чому пшоняна. Кажуть – дуже корисна. Хтось всипав тої крупи спогадів, сумнівів, вагань, знань, вмінь і навичок, а що далі робити – мішати в собі поки закипить безнадія і стане густою вірою в те, що життя таки смакує...

Уночі його вели на розстріл. Хтось тримав ліхтар, мов смолоскип. На неголенім обличчі гострі Волоски… Віддалік, немов цілком байдуже, Офіцер димок цигарки плів. Тільки неба хмарний, темний кужіль Чув нудне і коротеньке — плі! Відбулось. Мета моя далека, Я такої смерти не боюсь!...

Я чоловік. Такий звичайний, що аж смішно — Ріка кришталева у смердючих берегах, Віки Шелестять надо мною крилами. Тремтіння і жах Перетоплюю на сміливість у своїх гамарнях, Слухаю шуми вітру, машин і дихання коханої женщини; Бачу хмари, землю, димарі, звірів і людей; Мацаю речі, нюхаю...

Як упав же він з коня та й на білий сніг. — Слава! Слава! — докотилось і лягло до ніг. Ще ж як руку притулив к серцю ік свому. Рад би ще він раз побачить отаку зиму. Гей, рубали ворогів та по всіх фронтах! З криком сів на груди ворон, чорний ворон-птах. Вдарив революцьонер —...

Уперед за край рідний та волю, За окутий, пригноблений люд, Хоч нічого не знайдеш, крім болю, Хоч нас жде невіддячений труд! Уперед проти зла однодумно! Розрослася ворожа юрба. Не гадаймо прожити безсумно, Бо життя — неминуча борба. Уперед, хто не хоче конати, Статись трупом гнилим...