***

 

Життя -  це шлях з каміння або глини,

Воно таке крихке, мов з кришталю.

Годинник відраховує хвилини -

Щасливі миті, ті що їх люблю.

Минає день, «сьогодні» стане «вчора»,

навколо світ  - правдивий, без прикрас.

Найважливіше – хтось чиясь опора,

А в кожній  долі є на все свій час.

 

***

 

Сьогодення сортує пожовклі архіви,

Так банально – лиш  дати – історії суть.

Переспівані долі, немов солоспіви,

А у них – біль і відчай , отруйні як ртуть.

На папері відтерпнуть  від злобного  світу,

Відтерплять  поколінням прийдешнім за гріх.

Так по списку, по пунктах чи по алфавіту… -

Це архіви небесні сортують усіх.

 

***

 

Хтось з небом не встиг підписати контракт

І в п’єсі життя затягнувся антракт

Неспокій чекання – тривога, терпіння,

А може  ця тиша приносить прозріння

Й осмислення сенсу, мети існування

Аби подолати непевність, вагання,

Щоб сіяти віру – духовне  насіння,

Щоб в  небо дивитись  й просити спасіння

 

***

 

Я не провидець, навіть не пророк,

Та знаю – всі на щось приречені,

Ржавіє мозок від пустих думок,

Вогнем бажань тіла обпечені.

Наш світ зруйнує безліч помилок,

Лиш спогади врятовані від втечі.

Я не провидець, навіть не пророк,

В словах моїх – прості, банальні речі.

 

***

 

Мов намисто, нанизую слово по слову,

Мов щоденник,  листаю і згадую дати,

Ніби фільми, прокручую спогади знову,

Щоб про все і про всіх завжди пам’ятати.

Шлях у кожного свій ,- так напише історія,

Від колиски до самої старості,

Залишається тільки німа бутафорія

З аргументами вічної жалості.

 

***

 

Коли життя переборщило дози,

У тобі відфільтровуються сльози,

Та це не каяття, а лиш гримаса,

Хоч в дзеркалі, здавалося, - прикраса.

 

На тобі власна шкіра, зверху – лахи,

 

Над головою – роздуми, не птахи,

 

У всесвіті ти – крихта, не хлібина,

 

Хоч в дзеркалі, здавалося, людина.

 

***

Проходять темні ночі як брюнети,

Приходять дні-блондини синьоокі,

Над нами   вже розпродані  планети

Чомусь такі далекі й  одинокі.

Зчерствілі душі ніби трафарети,

Слова німі і роздуми тривожні

Замовчують приховані секрети

Вдаючи,  що покірні і побожні.

Навколо в масках королі й валети

Перебирають спогади - буклети

Непотріб все – перстені і браслети

лиш почуття – коштовні   амулети.

***

 

Десь дзвонять дзвони – мабуть біля храму,

Розламується тиша на шматки,

Чиєсь життя нагадувало драму,

А в когось  - обірвалось, як нитки.

Усе затихло, знов німе мовчання,

А я сиджу і дивлюся у вись.

До кожного  прийде пора прощання

Й ці дзвони знов дзвонитимуть колись.

 

***

 

Життя – це буднів течія,

Любов – душевна печія,

Минулий час – просте “забуду”,

Вже осінь – так  багато бруду,

А ще нападали каштани –

Лікують всі болючі рани,

Самотність – привід для думок,

Чи вірний мій наступний крок.

 

***

 

Розсипані перлини,

Розірване намисто,

Переживи начисто

Тривожності хвилини.

Відірвана сторінка,

Відхилена фіранка,

В вікні чиясь коханка,

А я  - кохана жінка.

 

***

 

 

От і все, так минає життя,

Вже пожовкла газета – сміття,

Разом з фото старіє лице,

Час летить – пам’ятаєш про це ?

 

Просто осінь – минає тепло,

Але все це було так давно,

Лиш на фото знайоме лице,

Це було так давно – от і все !..

 

 

Відстані

 

Найважче  виправдовувати  відстані

 Мовляв,    цей  світ  отак  для  всіх  влаштовано.

 Шукаю  сенс  у  цій  банальній  істині,

 Шукаю  правду,   де  її  приховано.

 Найлегше  виправдовуючись,  квапитись,

 Мовляв.    немає  часу  пити  каву 

 А  те,    що  з  нами  ще  могло  би  трапитись  – 

 Реальність,  трохи  схожа  на  забаву.

 

Парфуми

 

Любов як пляшечка парфумів на розлив.

Тобі ніхто нічого не налив,

Натомість інша пляшечка  в кишені -

Зігріє спирт і бронхи, і легені.

Життя як пляшечка парфумів на розлив

Хтось винюхав своє,  а хтось допив…

Та не від ємкості, повір, усе залежить,

Бог наливає долю й просто стежить.

 

***

 

Перестигли вірші, наче м’якоть грейпфрута,

В їхній терпкості – правда й відвертості смак.

Витискається сік з гострих слів, мов отрута,

Мов наркотик - посіяний істини мак.

Додаю як в рецепті верлібри-цитрини,

Консервую цитати як приторний джем,

Щоби ним замастити мовчання шпарини

Просто доторком слова, немов би  ножем.

 

***

 

Час як вітер, що в небі свище

Відлітає все вище і вище,

Теплим спомином ляже на груди

 А тоді помандрує в нікуди.

Буде в тишу холодну вслухатись,

Буде доля єхидно всміхатись,

Буде дні календар відривати,

Буде тяжко про все забувати…

 

***

 

Світ створює безліч всіляких законів

Та це лише чорним по білому текст,

Щасливі живуть без закритих кордонів,

А межі  - то просто банальний контекст.

А вибір складний – забагато перонів,

Ніхто не підкаже потрібний маршрут.

Вдивляється доля у вікна вагонів

І потяг спиняє -  кінцева ось тут.

 

***

 

Коли до серця доторкнеться туга

Й коштовний скарб розіб’ється в біді,

Коли таки закінчиться ця смуга

Підемо далі по твердій воді.

Хоч не знайдемо ми у сьогоденні

Казкових замків і примарних веж,

Залишимося вдвох такі натхненні,

Переступивши сотні тисяч меж…

 

***

 

Пройдем  крізь  ніч – холодну і німу

Так слизько тут, так страшно і непевно,

Зірки запалим і тоді напевно

Вдвох переступим  чорноти пітьму.

Узори зір – як вишивки мережка

Розтане все в тумані світанковім.

У цьому світі дивнім, загадковім

Одна на двох у нас вузенька стежка.

 

***

 

В любові запах матіоли,

В розлуки – смак горобини,

Поки серця не охололи

Нема в них почуття вини.

В любові запах матіоли,

В розлуки – смак горобини.

Не покидай мене ніколи,

А особливо – восени.

 

***

Як полюбиш усе на світі

Навіть грози, дощі і зливи

Навіть спеку палючу вліті

І квасні недоспілі сливи,

Комарів силу-силенну

і по росах ходити босим,

Як полюбиш зиму студену,

Навіть мокру  похмуру осінь,

Як полюбиш їжу без солі,

Навіть смак бергамоту й жасмину

Зрозумієш  закони долі -

Полюбити найважче  людину.

***

Хоча доля складала прогнози,

Неможливо усе передбачити.

В літні зливи, дощі і грози

Я так хочу тебе побачити.

Втекло щастя у барви осені,

Хочу я всеодно відзначити –

Навіть в дні холодно-морозяні

Я так хочу тебе побачити.

Доторкнися до серця мрією

І воно зможе все пробачити.

Починається день надією –

Я так хочу тебе побачити.

***

 

Я променем стану, що гріє, але не пече,

Щоб лагідно, ніжно твоє цілувати плече.

Я стану сльозою, щоб щоки твої цілувати,

Або джерелом , щоб спрагу твою втамувати.

Хмариною стану, щоб дощиком землю полити,

Я стану водою, щоб в серці пожежу згасити.

Лелекою стану, гніздо побудую під стріхою,

Щоб твою оселю наповнити миром і втіхою.

 

***

 

В сторінках, перегорнутих вітром,

В акварелях, розмитих водою,

Я залишуся завжди з тобою,

Засвітившись у темряві світлом,

Зазвучавши у серці струною,

Завібрую у нім хвилюванням,

Освятивши акорди коханням,

Я залишуся завжди з тобою!

 

***

 

Пекуча ніч, студений ранок,

Гаряча кава ,  два горнятка,

Від молока порожній збанок,

Й вішак порожній, лиш краватка…

Тікає ніч в німий світанок,

Зоря ранкова -  в небі цятка.

Буденний ритуал – сніданок,

Сиджу  і п´ю з твого  горнятка.

 

***

 

Спорожнила вже третій келих

За любов, що прийде у гості,

Прилетить сюди мов метелик

На яскраву оранжеву постіль.

Крильця склеєні  ніби бантиком,

Він прикріплений тут магнітиком.

Краще бути трохи романтиком

Аніж просто сухим аналітиком.

 

***

 

Весна здійснила обіцянки -

Спинила смутку снігопад.

Такі маленькі забаганки

Здійснилися  – розквітнув сад.

Тепер тепліші ночі й ранки

І яскравіші стали сни.

Душа завісила фіранки

Під колір ніжності весни.

 

***

Нам тарифи встановлює час

Найдешевші у списку цім – будні

Роздивляюся їх у анфас

А вони такі сірі й марудні.

Що коштує хвилина життя?

Наперед я зроблю переплату,

Як непотріб кидаю в сміття

Дні прожиті – боюсь плагіату.

Що коштує хвилина життя?

Заплачу наперед за неділі,

Чек минулого - лиш прикриття

Почуттів, що давно застарілі.

***

Почалася відлига, наче розрада -
на снігу вже ніхто слідів не побачить,
Тобі ніхто й ніколи цього не пробачить,
Бо забуття – це найбільша зрада,
Забуття - втеча від страху звикання,
Пам’ять рештки надії випльовує.
Амнезію час не завжди виліковує,
Лікарі ніяковіють від здивування,
Залишки спогадів сон пережовує,
Залишки сліз душа випаровує
І з коми поволі виходить мовчання...

 

Маршрути

 

Кров напам’ять знає свої маршрути,

Тече безупинно венами і капілярами,

Правда вирівнює зір лінзами і окулярами,

Зневіра отруює сильним транквілізатором,

Час тимчасово працює хірургом-аматором,

Зізнання робить ін’єкцію протиотрути,

Лікар порадить просто про все забути,

Надія на краще світитиме жовтими фарами,

Любов завжди радить триматися парами,

Віра знаходить собі нові атрибути,

Кров перелита шукає свої маршрути.

***

 

Докупи зійдуться розчарування й болі

І трісне лід, і розіб’ється  шкло,

І серце знов  опиниться на волі,

Де вже сто років мабуть не було.

Що від лукавого – усе помалу згине

І помста зла нас не наздожене.

Хто без гріха – хай в спину камінь кине.

І присягнусь тоді  -  я більше не …

 

***

 

Час вдягне перуку, замаскує жаль,

Втримає за руку зимну, мов кришталь,

Відстань розірветься, трісне, наче шкло...

В серці розіб’ється сенсорне табло.

Відстані між нами з´єднує фейсбук,

Відкриває брами на межі розлук.

Наше небо просить плату за озон.

Час триває й досі дивлячись свій сон.

 

***

 

Буває від любові алергія

Буває від любові навіть смерть.

Буває – як душевна ейфорія,

коли життя прожито тільки чверть.

А  лікар просто  випише лорано,

Бо що інакше – він  не тямить сам.

А помирати мабуть ще зарано,

Бо ми кохатися не зможем там.

 

***

 

Торкатися розпечених долонь

Не боляче, не страшно, не пече.

Розпалений на спогадах вогонь

Запахне попелом й від сліз води втече.

А потім знову спалахи в очах

Як мить прозріння,  вдарять блискавично -

Молись до неба як  простий монах

Відверто, щиро і систематично.

 

***

Вона блукає вулицями в Львові,

Цілує вітер спогади в лице.

Все в світі починається з любові –

Весна завжди нагадує про це.

Шукай її – натхненну в кожнім слові,

Бо істина банальна і проста .

Вона блукає вулицями в Львові

Й цілує вітер спогади в уста.

А клени вже багряно пурпурові,

Здається все ось так колись було...

Вона блукає вулицями в Львові

Й цілує вітер спогади в чоло.

***

Усе минає і спливає час,

Життя сплітає дні собі на спиці,

А я лишаюсь справжня, без прикрас!

Оце важливо, інше – то дрібниці.

Вдивляйся в профіль, а потім в анфас,

Цілуй уста зі смаком полуниці,

Люби мене без гриму і прикрас

І пий любов з очей немов з криниці.

Поглянеш в карі очі й водночас

Розширяться від пристрасті зіниці,

Кохання – найкоштовніше з прикрас,

А інше – то повір лише дрібниці.

***

Дарувала доля

Шлях такий тернистий,

Надихало небо

Недосяжно чисте,

Малювали мрії

Партитуру щастя.

Весняні надії –

Музики причастя.

 

 

 

***

Моє життя – як вічності фрагмент,

Накресли в нім щасливих днів ескізи.

Пакуй бажань  і сподівань валізи

Моя любов – великий континент,

Країна мрій, куди не треба візи!

Моя душа – безмежний океан,

Пірнай в глибини серця без вагання.

Перетинаючи розлук меридіан,

Розвіємо  самотності  туман

Й зустрінемось на березі    кохання!

***

Розплавиться серце, мов крига,

теплом розігріє мажор.

Кохання – неначе відлига,

такий своєрідний декор.

Застигнуть бурульками сльози

й розтануть в усмішці весни.

Життя перевищує дози

торкання душею струни.

Любов прозвучить на “ лігато”,

а пристрасть додасть “ сотіє”,

І буде акордів багато,

і в них буде щастя моє.

***

Я стільки сонця не перетерплю,
не втримаю на собі стільки неба,
життя абсурдне, але є потреба
триматися за тих, кого люблю!
Хто ніжно обіймає за плече,
весь світ римує, словом огортає,
лиш тільки теплим поглядом питає
куди ріка думок моїх тече.
Здавалося б, така банальна річ – 
любити – легко, важко - пробачати,
щось говорити, а про щось мовчати,
вслухаючись у тишу протиріч…

***

Акварелі розмиє вода,

Тане сніг і весна молода.

Серце хоче співати, радіти,

Душу спогадом зможе зігріти,

Засвітитися сонячним світлом

В сторінках перегорнутих вітром,

Доторкнутись до серця струною,

Народитися варто  весною.

В сонця усмішки теплім полоні

Чисті мрії збирати в долоні

Наче квіти барвисті у полі,

Наче ноти у пригорщах  долі.

 

читати