Тебе море запрошує в джаз. Німфа ночі повертає в анфас. Дефілює припливами телефонна розмова. Новоазовськ – Прикарпаття – Фатуму змова…   Відстані струн однієї гітари. Менестрелі солодом тремним заграли. Від руки до руки – 1500. В морському джазі –...

очеретяний літопис   усе так зрозуміло як стрибок кішки що полює за ошалілою мухою у червнену кімнатну задушливу спеку   периною тополиного пуху вкрита ріка біля занедбаного парку і далеко нерозкішної греблі   зеленою ряскою вкрита і комариним пряживом і скрекотом...

Як культура, так і мистецтво - безпомічні, коли зіштовхуються із темним людським єством. Тому їм залишається примиритися й обирати дрібніші завдання. Опікуватися тілесним комфортом, створювати розваги, маленькі втіхи, дрібний спокій. 21-ше сторіччя - якщо все складатиметься за...

Гнезжусь: тепло, Ребро – потому и льну так. Ни до, ни по: Прозрения промежуток! М. Цветаева Якого біса я в залі?! Розколотий театр натільних хрестиків – і хрещатих тіл… Хрещатик. Відбувається щось неправильне, неправедне, але правдиве: не душа відділяється від тіла, а...

Тепер на півночі горять сніги... Стрункі на півночі біжать олені... І, знак північної снаги, Високі заграви студені Сліпучо міняться... Повій В остиле серце, Аквілоне! — Я зрозумію голос твій, Бо кров, млявіючи, холоне; Бо нижче й нижче никне голова, Як буйність барв байдужий зір...

Теплі ландшафти квітня. Рожевощокі будинки. Мідні газони. Гравірування тендітні. Хочеться йти карнизами. Хочеться мити вікна. Знову іти карнизами. Пил стирати всесвітній. Кругло-універ-ситетська — спуски — підйоми — Не співпадають з ритмами карді-овальсу. Теплі ландшафти....

теплі тіла дерев плетиво протиріч я — біла риба — день ти — хвора риба — ніч ти — не живий, ти — мрець фарба і формалін навіть коли ми вдвох кожен із нас один груба бездумна плоть дикий гарячий рух кожен твій рух углиб з нас витрясає дух душу із...

Жила собі якось на світі пташина. Ще маленькою випала вона з гнізда й відтоді вчилася виживати на білому світі сама. Щоби прогодуватися, поселилася біля дому одного чоловіка. Там завжди можна було знайти крихти хліба, а взимку зігрітися біля димаря. Та одного зимового дня пташина довго шукала...

Теплота родинного інтиму. Ще на шибах досвіток не скрес. Встала мати. Мотузочком диму Хату прив’язала до небес.   Весело і з ляком серед печі Полум’я гуляє по гіллю. Ковдрою закутуючи плечі, Мати не пита, чому не сплю.   Вже однак зникає гіркотина, Не катує...