Електронна бібліотека/Проза

Київ – ЛеополісОлег Янченко
Киця-мандрівниця (цикл лімериків)Іван Лучук
Моя країна нафталінне стерво...Христина Букатчук
Нібелунги (психоделічна поема)Андрій Коваленко
Хора киця (цикл лімериків)Іван Лучук
Чоловік доньки знахаркиГанна Заворотна
Донька знахаркиГанна Заворотна
На розстанях долі. Уривок з романуІван Корсак
«Завантажте у серце магічне простеньке слово»Анна Кузенко
Чоловік знахаркиГанна Заворотна
З книги «РОЗМОВИ ПРО ЖИТТЯ І МИСТЕЦТВО»Галина Пагутяк, Олександр Клименко
Душоїди та ванноматиІван Лучук
Літературна УкраїнаДмитро Лазуткін
Любов немов метелик-одноденкаДмитро Лазуткін
Лайнер ЛазуткінДмитро Лазуткін
ФБДмитро Лазуткін
УкрмоваДмитро Лазуткін
Дружина чайного плантатора. Уривок.Діна Джеффріс
ДомовикБогдан Чубко
МонологГанна Заворотна
«Її сукня» (Уривки з роману)Алла Рогашко
На розстанях долі (уривки з роману)Іван Корсак
ГойдалкаОлексій Ганзенко
АлергіяОлексій Ганзенко
Доля знахаркиГанна Заворотна
ВіршіОлександра Григорчук
«На ріках вавилонських… Кілька думок про повернення». Фрагменти з книжкиАндрій Зелінський
П´ятий пар. УривокМаксим Гах
ПоверненняГанна Заворотна
Із циклу «Загублені значення»Лілія Войтків
Осточерствілі ангелиОлексій Ганзенко
Поет і ковчегОлексій Ганзенко
«Психи двух морей». III ч.Руденко Юрій
Завантажити

... отже, я сидів на хаббібулінському розкладеному дивані, цьому ложі середньовічної розпусти, поруч з Лайзою, котра кидала карі зацікавлені погляди то на мене, то на Хаббібуліна. Я помітив, що вона намагається зрозуміти, хто ж ми такі насправді. Звичайно, вона думала тоді про нас, що єдина наша мета – це трахання. Сьогодні вони з СеленоюО, завтра – інші. І так – по вічному вселенському коловороту. В її уяві ми з Хаббібуліним поставали здвоєним свастикоподібним павуком. Спаяно-симетричні, ми крутилися по вічно-заведеному колу і були єдиним механізмом, рушієм безсвідомого існування. “Хто завів цей рух? – думала вона. -- Хіба ми здогадаємося про це коли-небудь?” Ось крутиться Г-подібний прутень А. Він наближається до її лона; вона пручається сама проти себе; вона підсвідомо стискає стегна, мимоволі закриваючи і без того вузеньку хвіртку свого самотнього, проте ще не занедбаного обійстя. В її мозку раптово засвічуються червоні ліхтарики давно забутих традицій, заборон, що їх породила Яв разом із мовою. Лайза щільніше стискає свої пружні, мов у юнки, стегна. Так, він за жодних умов крізь неї не пройде! Та від цієї думки стає якось млосно; вона робить вдих; повітря зависає в точці сонячного сплетива. Вона знає: таке буває завжди, коли вона лягає у самотнє ліжко і раптом нізвідкіль виникає це бажання... І от за мурами своїх стулених стегон Лайза вчуває несамовиту слизькість і напруження. Та, як і завше, думки у втілених словоформах не дають їй розпружитися. Вона намагається викинути це все, немов брудний мотлох, вичавити, немов гній з набубнявілого червоного фурункула. Та вона бачить осяйний рух Г-подібного прутня А., що наближається до її вже змокрілої фортеці... Вона несамовито бажає, щоб він розбив ці немічні зчіплені мури... Аж тут вона подивилася на А. Він спокійно поцмулював коньяк і з ледь зацікавленою відсутністю дивився на СеленуО. Хаббібулін у цей час якось нервово й нетерпляче рився у стосі сумнівно-самопальних компакт-дисків

І тут Лайза згадала свій річної давнини візит до психоаналітика. Чому вона вирішила піти до нього? Вона не знала достеменно й сама. Скоріше за все, тому що їй був якось приснився один дивний сон. Не можна сказати, що їй до того не снилися дивні, химерні сни. Не можна також стверджувати, що вона в них вірила. Лайза не читала сонників, а тим паче різних напівзбочених трактувань того, що в позитиві протраткувати неможливо. Проте той сон здався їй аж надто химерним. Протягом тижня, що б вона не робила, він ворушився в її єстві слизьким і солодко-приторним гадом. Лайза була доволі інтровертивною жінкою, щоби ділитися цим потаємним божевіллям зі своїми подругами. Навіть із найближчою їй СеленоюО. Можливо ще й тому, що СеленаО дуже часто переказувала їй майже кожен свій сон, що банальний, що химерний, що страхітливий. І в усьому вона шукала таємних знаків, символів і профетичних підказок щодо її спраглої до щастя майбутньої долі. Проте Лайза чомусь була впевнена: своїх найпотаємніших сновидінь СеленаО їй не переповідає…

Якось увечері Лайза, щоби відволіктися від виснажливого внутрішнього співжиття зі своїм сном, наобум увімкнула телевізор. Показували сюжет про візит одного пересічного атлантичного мауса зі штату Хлорида до психоаналітика. Там, звідки репортаж, на телебаченні такого не показують, оскільки до психоаналітиків там не ходять щотижня хіба що собаки. Звісно, для нашої герметичної психіки душевний психо-стриптиз заокеанських колег-філістерів виглядав, щонайменше – диковинкою, а щонайбільше – непересічним інформаційним приводом. Отже, героєві репортажу приснився нарешті сон (до цього моменту жодних снів йому не снилося). Він розповів про це на камеру: “Я працюю простим клерком в офісі найбільшого у нашому штаті сміттєперевізника. Мені вже за п’ятдесят. Діти давно дорослі, живуть окремо і заходять хіба що на Різдво та на День Подяки, щоб з’їсти індика. З дружиною я сплю раз на три місяці. І то, з самого ранку того страхітливого дня виконання подружнього обов’язку мене теліпає лише від однієї уяви про підняття мого члена мисленнєвим домкратом. Ще більше пригнічує ситуацію те, що моя 120-кілограмова дружина в час нашого злягання паралельно їсть пончика або масного чизбургера (жир з нього зазвичай капає на мої волохаті груди) і при цьому ще й вставляє свої коментарі щодо телевізійних політичних новин – як-то про прийняття конгресменами чергової поправки до закону про заборону вбивства домашніх мух-дрозофіл у період їхнього нересту або ж про те, що селебрітіс віднині забороняється публічно оголювати більш, ніж 51 відсоток своєї дупи. Отож бо, скажіть, які сни мені можуть снитися в моєму житті? Хіба що стоси сміттєвих полісів, котрі сотнями проходять через мої руки на роботі ледь не щодня. Мене можна розбудити серед ночі, і я вам скажу, що з протухлих маринованих грибів роблять корм для домашніх скунсів, а бляшані банки з-під консерв йдуть на труни для бомжів та здохлих собак. Проте, мені не сниться навіть моя робота. Та й Президент нашої держави мені не може приснитися. Мабуть, йому нічого мені сказати більше за те, що я щодня чую від нього з екрану телевізора...”

На цьому моменті Лайза зрозуміла, що це зовсім не репортаж, а цілий документальний фільм про середнього мауса і його візит до психоаналітика. Тільки зараз вона побачила, що мимоволі з’їла усі чіпси. Та небуденність телепередачі не дозволила їй навіть на мить відірватися від екрану, щоб взяти на кухні новий пакунок домашнього хрумтливого щастя.

“А тієї ночі мені нарешті приснився був сон, -- продовжував свою оповідь маус. – Мені приснилося, що я поїхав на відпочинок кудись в екваторіальну зону. Можливо, це була Австралія. А може й ні. Це проте не є суттєвим. І ось з усього мого відпочинку сном було вихоплено всього один-єдиний ракурс. Я, начебто, прийшов на запланований за відпочинковим розкладом обід до готельної ресторації. І от м’язистий кельнер-туземець у національному вбранні подав мені обіднє меню. Я зловив себе на думці, що нічого не тямлю в цих екзотичних і дикунських назвах страв. Отже, я попросив кельнера подати мені щось на його власний розсуд. Він кивнув головою, сказавши “Так, сер” і швидко юркнув до кухарського приміщення. Чекати довго не довелося. Кельнер поставив переді мною величезну тарелю, на якій лежав – хто б ви думали? – корал, справжнісінький корал! Я навіть не встиг розтулити пельку для висловлення свого жахного обурення, як кельнер мовив ламаною мовою: “Сер, ви потрібні з’їсти це способом природи». Я жахнувся за одніє лишень думки, що проковтну цю блювотну істоту з ганебними слизькими відростками. Я розумів, що кельнер мав на увазі «природнім способом». «У нас на батьківщині не живляться поліпами!!! І я приїхав сюди не для того, щоб ковтати цю гидоту. Та й, чорт забирай, яким іще способом, окрім природнього, можна зжерти цього слизняка?» -- оскаженіло заверещав я. «Мені дуже жаль, сер», -- незворушно відказав кельнер. По тому він якось дивно клацнув пальцями. Переді мною раптово виросло ще двоє дикунів-тубільців. Утрьох вони запросто мене скрутили, поставивши догори раком. Двоє тримали, а кельнер стягнув з мене шорти, затим узяв з тарелі м’ясистого і слизького корала і просунув його мені в отвір між сідницями. Та на тому не скінчилося. Кельнер узяв зі столу якогось прибора, схожого на той, яким товчуть картоплю, і з неймовірною силою проштовхнув цим інструментом корала кудись углиб мене. Я відчув, що корал опинився в моєму шлунку. «Сер, обід закінчено. Сподіваюся, ви були задоволені», -- незворушно проказав кельнер і ретирувався у кухарський прикалабок.

Я прокинувся, вкритий рясним потом. Моя дупа чомусь нестерпно боліла. Я встав і, немов сновида, почвалав до ванної кімнати, щоб змастити свою нещасну стражденну дупу дитячим кремом. І вже у ванні я твердо вирішив, що наступного дня піду до лікаря. Заодним і використаю, щоб не прострочився, свій медичний поліс, про який я забув за своєю нестерпною роботою і повсякденними рутинними справами.

Психоаналітиком був чоловічок, схожий на зморшкуватого гриба. Але без окулярів. Дивно, адже всі психоаналітики, до яких я до сих пір навідувався, були в окулярах. Отже, гриб, соррі, психоаналітик задав мені одне-єдине запитання (як виявилося пізніше, в цьому та й мабуть у відсутності окуляр і проявилася його харизматичність): “Що ви робите у вільний від роботи час?” Я почав лихоманно згадувати, що ж я таки роблю, оскільки я ніколи не замислювався над тим, чим же я займаюсь у час, вільний від роботи. Насилу згадавши, я розповів йому, що зазвичай після роботи їм, потім дивлюся новини, потім вмикаю який-небудь фільм жахів, а потім вже приходжу до тями рано-вранці, коли час збиратися на працю. У вікенд я зазвичай працюю на присадибній ділянці, часто трую різних там шкідників – картопляних жуків, капустянок, білих бобових червів, знищую ляльки метеликів і гусінь на фруктових деревах. А іноді ще, дуже рідко – гуляю з дружиною у парку, що неподалік від мого будинку. Проте, роблю це дуже рідко, оскільки мене дуже дратують тітки та бабці, котрі вигулюють різних там собак, котів, ховрахів та скунсів… Ну от, власне і все. Більше, начебто, нічого такого не роблю…»

“Все зрозуміло, -- одказав психоаналітик. – Вам необхідно вступити до муніципального відділення Спілки захисту тварин. А ще хоча б раз на тиждень трахати якусь повію. Дякую, прийом завершено”. Він мовчки погасив мій медичний поліс, написавши на ньому цифру “500 баксів” і поставивши печатку медичного закладу.

Наступного ж тижня я, не гаючися, вступив до Спілки захисту тварин. Звичайно, я волів би захищати слонів, варанів чи удавів, принаймні, собак, кроликів, чи мавп, ну в найгіршому висліді, кротів чи хоча б кажанів. Проте всі ці категорії розподіляються між досвідченими членами, ветеранами та пенсіонерами Спілки. Мене ж, як новачка, було закріплено до секції пошерхло-перепончатих, і відтепер увесь свій вільний час я присвячую захистові саме цих корисних створінь. Моє щастя, що коралів не зараховують до цього класу. Про повію ж волію не розповідати, оскільки я одружена людина”, -- на всю щелепу зареготав у камеру маус.

“І скажіть, -- резюмував телерепортер, -- хіба не варто у своєму житті бачити сни, які можуть переломно струсонути все ваше єство? А після цього хіба не варто піти до психоаналітика, щоб він розшифрував це сакральне послання особисто до вас? І хіба не варте це все того, щоб потім частину свого життя присвятити захистові братів наших менших? А якщо так, то чи марним буде наступна частина вашого життя? Адже перша була лише воістину кораловим існуванням, спрямованим на безплідне віртуальне завантаження, а потім розвантаження ментального лайна і нікчемної блювоти середньостатичного шляху до смерти?”

Такими пронизливими словами завершилася ця документальна стрічка. Лайза вимкнула телевізор. Вона почала готуватися до сну – мазати своє ще поки звабливе тіло різними кремами та скрабами, а потім вдягати свою цнотливу і зовсім не сексуальну піжаму, яка начебто слугувала зовнішнім виправданням її самотнього сну.



Партнери