Таке, немов всечассю свідок (відлунило - чи хто й казав?)... Мости побігли, й місто слідом, Потроху гублячись між трав. І дарма думать, що забувся, Позбувсь тієї печії - Аж тьохкали східняцькі буйства В степах, униз по течії. Під самий хрест, що зветься дідом, Де вчуть в...

Таке, ніби – вчора, Таке, мов – недавно: Нападало цвіту – Несила нести… І так мені світло, І так мені славно – Не хочеш пливти, То – лети! Таке, наче – вчора: В степу передзвони, Дівчата у суконьках, Мов – прапорці!.. Так...

Дивовижно і димовежно грати б з вогнем і Vogue... Найти би кого синьоокого Неділю б, любові б, якби не ти той, я якого так хочу позбутися. І, водночас, боюсь, щоб мене обестебело Боюсь, як Бен Ладен ладану Чи мафія Юлю як Боюся, щоб цей переляк не значив тебе забагатим Зачастим...

Там тополі у полі на волі (Хтось на заході жертву приніс) З буйним вітром, свавольним і диким, Струнко рвуться кудись в далечінь... Йду в простори я, чулий, тривожний (Гасне день, облітає, мов мак). В моїм серці і бурі, і грози, Й рокотання — ридання бандур... Хилить вітер жита понад...

Гадав я: забуто-прожито, Занесено десь по воді, Та в полі, де скошене жито, Тополі стоять, як тоді.   Гадав я, що біла лілея Полишила серце моє, Але тополина алея Споко́ю мені не дає.   Вона мені знов усміхалась, У тінь свою вабила знов, Неначе нічого не сталось І ще...

Там, у сповнених дивного, Вечорах мого дитинства Зостався не зібраним липовий цвіт, Вздовж довгого, Як тунель клінічної смерті, Гостинця... Жилавими руками Баби виплеканий світ Дорослих історій, на дитячій канві вишитих Кольорами сумнівів і тривог. І поїхати - не означає залишити: За тобою...

Там, у степу, схрестилися дороги, Немов у герці дикому мечі, І час неспинний, стиснувши остроги, Над ними чвалить вранці і вночі. Мовчать над ними голубі хорали, У травах стежка свище, мов батіг. О, скільки доль навіки розрубали Мечі прадавніх схрещених доріг! Ми ще йдемо. Ти щось мені говориш....

І знов з’єднались в одну оману, — О дивне танго, — і сум, і пристрасть; Пливу на хвилях твого туману, Згубила керму, спалила пристань. І б’ється серце, і гнеться тіло В твоїм повільнім і п’янім вирі; Блакитне сонце мені світило, А буде чорне, а може й сіре! Чекає...