Одного весняного ранку, коли я сидів на ґанку свого величезного будинку… я вже тоді знав, що безнадійно у неї закохався… А тепер, коли врешті наважився на це одкровення, я можу впевнено заявити: ЛЮБЛЮ! Одкровення моє лише у тому, що вона найкраща… найніжніша…...

Твої листи завжди пахнуть зов´ялими трояндами, ти, мій бідний, зів´ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує...

Твої очі, як те море Супокійне, світляне; Серця мого давнє горе, Мов пилинка, в них тоне. Твої очі, мов криниця Чиста на перловім дні, А надія, мов зірниця, З них проблискує мені. 16.IV 1883

Твори-повтори, срібнії брязкальзя. Вздовж – коридори мені трапляються. Синії вікна у павутинні… Ну, наближайся, моє видіння!   Любиш чай? Він у мене липовий… Хочеш, полином його розбавлю? Білий місяць торкнувся іклами, Зачепивши фіранку-марлю.   Тільки...

от якби наприкінці світу останні хто будуватиме ковчеги не виявилися дітьми кітчу бо жоден марсіанин не зрозуміє культурну спадщину землян у вигляді розрізаних туш худоби котрими так щедро пригощають спраглих до мистецтва ретельно приховавши унікальні видання Тори   когось пруть...

Ти ще не вмер, але твої завмерлі риси, Неначе маски марля напівсон життя лоскочуть. І епідемія - не в шерсті у слона чи в криси, А те, що видалося в небо кадиком - роздерте власним криком горло. Ти ще в собі й поза тобою стало місця, Якщо узагалі тут місце є, яке тобою стало. Що тимчасовіші...