Електронна бібліотека/Проза

На розстанях долі (уривки з роману)Іван Корсак
ГойдалкаОлексій Ганзенко
АлергіяОлексій Ганзенко
Доля знахаркиГанна Заворотна
ВіршіОлександра Григорчук
«На ріках вавилонських… Кілька думок про повернення». Фрагменти з книжкиАндрій Зелінський
П´ятий пар. УривокМаксим Гах
ПоверненняГанна Заворотна
Із циклу «Загублені значення»Лілія Войтків
Осточерствілі ангелиОлексій Ганзенко
Поет і ковчегОлексій Ганзенко
«Психи двух морей». III ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». II ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». I ч.Руденко Юрій
Сучасні борделіХристина Букатчук
Афродита. Античні міфи в сучасній обробці (фрагменти)Антоніна Спірідончева
Руда Кобилиця. Зі збірки «Амазонки»Антоніна Спірідончева
ВіршіОльга Соколовська
Не хотілаОлексій Ганзенко
РозглядиниОлексій Ганзенко
Лукій вмираєОлексій Ганзенко
коли скінчиться війна ми знову вирушимо на схід...Олександр Андрієвський
революціонери молоді і старі...Олександр Андрієвський
з віршами аполлінера у рюкзаках...Олександр Андрієвський
революції у моєму місті зазвичай починаються восени...Олександр Андрієвський
пластика твоїх пальців кожна лінія злам...Олександр Андрієвський
середина осені попереду ще півроку холоду...Олександр Андрієвський
чим східніш і південніш здається тим холодніш...Олександр Андрієвський
вони прокидалися зранку і дивились новини...Олександр Андрієський
15 років без себе (Загублений)Ксенія Циганчук
Така любовОлексій Ганзенко
Убити ВладикаОлексій Ганзенко
Хто ж порятує Світ?Олексій Ганзенко
Завантажити

То зійшлися що Іван здурів, бо про неї ж і не знали нічого – не місцева. А він, як її привів – город запустив, хазяйство спродав. Була Соломія то була корова, та свині, та качки, та теплиця – розсаду ловко продавали вдвох. Село хазяйновите – славилося розсадою кругом. Там усі такі багатирі! А це… Ні, за жінку Іван рік у жалобі ходив – ніхто нічого. Навіть, як весілля було в небожа – прийшов, подарував і пішов собі. Ні танцював, ні… А де те нещастя найшлось?

Новини збирали скупо, бо ж і не виходив надто. Як Сильвестриха коло зупинки спірвала, то казав, що на спродане живуть і їм стачить. А то Сашко Тритон випитав, що вона з сиріт – пригрів, ну й таке… У Козорізихи, що через шлях, остеохондроз – устає цілу ніч, то бачила – і за північ горить синім у вікні, а бува й по другій… Шепоталися та головами хитали. А найвдаліше вийшло в Петра, що з Коліївщини – вони ж товаришували колись. Петрові Іван казав:

– Пропаду, ось побач.

– То чо…

– А нащо жить? Соломія ж у мене для роботи була, ти зна… Така, що хоч… А любов?

– Чо…

– Дурний ти, Петре, бо нащо чоловік живе? О – і я не знав, а живе, щоб любові вкусить хоч край. Мені зараз нічого не тре – все спродав, тільки її тре…

– Вона ж у дочки тобі… й люди…

– Та знаю! Кажу ж – пропаду – висотає з мене всі соки, та перш і я нап´юсь… Пам´ятаєш, як ми – хати нема, жить нема за що… Хіба я вдома спав, хіба я коло жінки спав – я в тракторі спав! А чи я дітей у люди не вивів?

– То живи, а пропадать нащ…

– Пропаду, хіба я не бачу. Колись у тракторі спав, а це геть не сплю…

– То…

– Бо вона, Петре… Коло неї не заснеш… Коло неї тільки любить та вмерти…

Здурів. Постановили остаточно й відтоді позирали на нього жалісно, а з дітьми про дядька Івана старалися не балакать. А він жалісно позирав на них…

 

 

28 листопада 2011р



Партнери