Електронна бібліотека/Проза

Спорудження залізничної станції (1931) (дубль)Дебора Фогель
Спорудження залізничної станції (1931)Дебора Фогель
«Акація квітне» (1932)Дебора Фогель
Квіткові з азаліямиДебора Фогель
ПубліцистикаДебора Фогель
Мавка і БерсеркГанна Заворотна
Втеча до морокуІгор Скрипник
Із майбутньої книгиВасиль Кузан
Доторкнутися до кумираЄвген Баль
Азовські сомикиЄвген Баль
Меридіани штурмана БаркаЄвген Баль
З книжки «Глінтвейн дорогою на Говерлу»Василь Карп’юк
Нічні голосиОлег Янченко
Майже елегія. Зі збірки «Елегії острова Патмос»Олег Короташ
Моя Венеція. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Політ над містом. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
"найрідніша цей зачумлений вигуком вірш..." Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Елегія Маяковському. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Блюз біженців. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Елегія зла. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
«– А давайте надамо німому слово, –». Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Денний чай у Лондоні. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
dasein. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Пластика. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Це твоя п’єса, мабуть... Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
творити мовчання. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Сієста. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
ВтечаГанна Заворотна
Постійність пам’ятіІрина Ликович
ЧічкаМихайло Трайста
Поле крові. Іловайськ. Фрагмент роману «Трьохсотлітня Голгофа. Фавор»Катерина Мотрич
КРИГА СТАРОЇ ПЕРЕПРАВИОлег Янченко
Зі збірки «Вірші про все і ніщо» (2017)Петро Гнида
Завантажити

То зійшлися що Іван здурів, бо про неї ж і не знали нічого – не місцева. А він, як її привів – город запустив, хазяйство спродав. Була Соломія то була корова, та свині, та качки, та теплиця – розсаду ловко продавали вдвох. Село хазяйновите – славилося розсадою кругом. Там усі такі багатирі! А це… Ні, за жінку Іван рік у жалобі ходив – ніхто нічого. Навіть, як весілля було в небожа – прийшов, подарував і пішов собі. Ні танцював, ні… А де те нещастя найшлось?

Новини збирали скупо, бо ж і не виходив надто. Як Сильвестриха коло зупинки спірвала, то казав, що на спродане живуть і їм стачить. А то Сашко Тритон випитав, що вона з сиріт – пригрів, ну й таке… У Козорізихи, що через шлях, остеохондроз – устає цілу ніч, то бачила – і за північ горить синім у вікні, а бува й по другій… Шепоталися та головами хитали. А найвдаліше вийшло в Петра, що з Коліївщини – вони ж товаришували колись. Петрові Іван казав:

– Пропаду, ось побач.

– То чо…

– А нащо жить? Соломія ж у мене для роботи була, ти зна… Така, що хоч… А любов?

– Чо…

– Дурний ти, Петре, бо нащо чоловік живе? О – і я не знав, а живе, щоб любові вкусить хоч край. Мені зараз нічого не тре – все спродав, тільки її тре…

– Вона ж у дочки тобі… й люди…

– Та знаю! Кажу ж – пропаду – висотає з мене всі соки, та перш і я нап´юсь… Пам´ятаєш, як ми – хати нема, жить нема за що… Хіба я вдома спав, хіба я коло жінки спав – я в тракторі спав! А чи я дітей у люди не вивів?

– То живи, а пропадать нащ…

– Пропаду, хіба я не бачу. Колись у тракторі спав, а це геть не сплю…

– То…

– Бо вона, Петре… Коло неї не заснеш… Коло неї тільки любить та вмерти…

Здурів. Постановили остаточно й відтоді позирали на нього жалісно, а з дітьми про дядька Івана старалися не балакать. А він жалісно позирав на них…

 

 

28 листопада 2011р

Партнери