П. Филиповичу Там левантiйський мiсяць дiє чари I колихає в серцi теплу кров, Там диким цвiтом процвiла любов, I все в кровi — шоломи i тiари. А з водозбору вiщуванням кари Гримлять громи нестриманих промов... Йоканаан!.. Не ясний шум дiбров, — В його словах пустиня i пожари. I...

За свій танець у нагороду ти хотіла просити в Антипи велике дзеркало, нубійську невільницю і золотом виткані шати. Та шепотіла, благала, хмеліла, навісніла мати: – Голову... Голову того вуличного крикуна проси, доню... І лежить вона на таці, його голова відтята. Зобличчя крейдяного...

В дні травневі, мріями багаті, Коли щастя хлюпає з пісень, Ми щороку зустрічаєм свято — Перемоги радісної день. І встають у пам´яті дороги, Ті, що довелося нам пройти, Щоб багряний прапор Перемоги Над рейхстагом гордо піднести. І живуть у пам´яті народу Його вірні дочки і...

digital РОМАНТИЗМ. - К.:Гамазин, 2006. - 320 с. автор статті - Валентина КУЗИК Я не люблю категоричності. її так само не люблять чи не усі гуманітарії, літературні критики, а також: виборники Свободи (Вибору і Слова), Демократії та Інших цінностей нашої та попередніх діб. А, може, це й не на...

Сама собою річка ця тече, Маленька річечка, вузенька, як долоня. Ця річечка Дніпра тихенька синя доня, Маленька донечка без імені іще.   Вона тече в городі в нас під кленом, І наша хата пахне їй борщем. Цвіте над нею небо здоровенно Солодкими хмаринами з дощем.   Ця річечка...

Иваныч побил мамку за то, что неправильно воспитала,Иваныч выпил водки и был таков.Как она его раньше: порола, хлестала.Так он, здоровый, перегнул ее через колено и наподдал пинков.Иваныч обвинял маму в отсутствии денеги в том, что жена не даёт.В том, что начинается понедельник,продолжается...

Ґіпноз над самим собою. Собори рудих документів Сивіють під натиском дум. Вмирають написані строфи. Магічним магнітом слова притягують слабість моментів – Література моя летить сторчака в катастрофу.   Осінній тривкий катаклізм, смітник зачарованих парків, Платівки розбитих...

Самотносте, омано із оман, Ти так природно манишся в обійми І закликаєш спраглих до оаз... І йдуть вони, Й лишаються... Не враз, А вже коли, опоєні тобою, Лежать та лічать незліченність зір (Бо ж там над ними небо, а не стеля), Враз усвідомлюють, що навкруги пустеля. Лиш тиша...