Чом півень, як співа, очей не одкриває? Тому, що він по пам´яті співає! (Французький жарт) — Але ж удень співає рать співоча, а півень і вночі — як потороча! (Репліки цікавого хлопця) Красень півень по подвір´ю ходить. А про нього ви хіба не вчили, що з тропічних...

Сенс життя враз пропав. Все пішло шкереберть. Він не труїться й вен не втинає. Бо до нього учора приходила Смерть. Смерть сказала, що смерті немає.

Про це я теж писав: місто належить псам, як царство небесне – дітям, народженим у пітьмі поміж двадцятим і двадцять першим століттям. Діти своїх батьків, читачі словників, вартові прикордоння, вірні своїм містам. Світ починався, і там обривалась...

Пробач мене за мимовільну зраду, Для зради я і привід не давав, Як не давав собі хмільному раду, Коли нагнувся і поцілував Її коліна… Ночі і світанки Влили до вуст рожевої роси! І ти мене забути не проси – Я не лякливий слинявий коханець. Скоріше я невиліковний...

Немає нiчого хибнiшого, як ототожнювати iдею твору з думками автора. На жаль, читач i критика слабують на цю недоречну хворобу. Тут я якнайрiшучiше застерiгаюся проти цього поширеного забобону. "Гарний письменник користується не тiльки з власних думок, але й iз думок своїх добрих знайомих"...