Їх медовий місяць тільки розпочинався. Хоча, правда, назвати його місяцем доволі таки було б умовно. Вже до того він з Оленкою зналися упродовж довгого півтора року. Якось Марія Федорівна зауважила: «На сьогоднішній день ти, Федю, релікт. Через стінку чуємо, як стараєшся. Тільки скажи цій...

Криза українного в Україні, зумовлена нерозумінням новітньою елітою сутнісної основи українського суспільства – її мови і культури -- поглинула в собі чимало світоглядних криз, що спіткали наше письменство сьогодні. Світоглядна криза українського письменника полягає у невизначеності його...

так народилася легенда як птах зірвався з верховіть - поет помер загнувся геній… помер поет а хуй стоїть! ховають очі критикеси а похорон все гомонить: це чортівня це чорна меса - поет помер а хуй стоїть його так лаяли за рими і заяложені ходи але відкрилося незриме так ніби...

Сонні трави на вузькій межі. В день такий віддатись поцілункам! В день такий цілим натхненням жить! П´яним сонцем тіло налилося, Тане й гнеться в ньому, як свіча,— І тремтить схвильоване колосся, Прихилившись до мого плеча. В сотах мозку золотом прозорим Мед думок розтоплених...

Ходить літо берегами в шумі яворів, і замовкнув над полями журавлиний спів. В хвиль блакитнім прудководді сонце порина... і в барвистім хороводі одцвіла весна. Тане хмарка кучерява в небі голубім. Мліє день, і мліють трави в лузі запашнім. Але труд забув про втому, про квіток печаль, і у полі...

Топчуть ноги радісно і струнко Сонні трави на вузькій межі. В день такий віддатись поцілункам! В день такий цілим надхненням жить! П’яним сонцем тіло налилося, Тане й гнеться в ньому, мов свіча, — І тремтить схвильоване колосся, Прихилившись до мого плеча. В сотах мозку золотом...

Нового літа сині коні Вже пролітають вдалині. Беру, мов квіти, у долоні Твою любов, твої пісні. Встає від Києва до Львова У золоті тисячоліть І Володимира обнова, І Гетьмана залізна мідь. Не знаю я, що доля стеле, Та хай не смерть і не відчай: Вже прокидається мій Велет — Мій...

ДИСОНАНСИ: ЗЕМНЕ І НЕБЕСНЕ Духмяний серпень. Слід зелених яблук біжить повз аґрус в мокру мураву, дощем притоптану... Рожевий зяблик тримає в дзьобі бабку, ще живу й прозоро-синю. Два великих ока усі свої фасетки до небес звели захмарених: строкато і широко у високості. Ген чатує пес на...