Іванова хата стояла давно, як небо, відколи поставили. Дощі зливали їй на руки, сонце лице палило, ніч від напасті боронила. Та мала хата мрію - Івана з того світу вернути. Бо, як літа гримнули хворобами, не втримався чоловік на землі . І благала хата: - Та нащо він тобі, Боже? Як для янгола...

На свято одкриття памятника Був один такий час: на важких терезах Вже хиталася доля Вкраїни, А вона, наша ненька, стояла в сльозах В спадiванню страшної хвилини… По широких степах ще котилась луна, Марний вiдгук крiвавої сiчи, І надходила нiч — непрозора, сумна, Що мов пугач...

Відповідь на його Посланїе La poesie n´a pas la verite pour objet, elle n´a qu´elle-meme. Charles Baudelaire[1] Hi, мій учителю і друже, Про мене все це не байдуже. Життя з його скаженим шалом, З погонею за ідеалом, З його стражданням і болінням І невгамованим сумлінням, Життя...

Що світ спасе чи врода чи краса - брехня. Ти створиш ідеал - та він живе лише в тобі й для тебе. Й навряд чи зацікавить схований у глибіні морів корал, Бо він належить лицювальній плитці - залицяльник неба.   Ти скажеш краще, гіршими твої слова Вже стали, в дзеркалі відбившись - на...

Під пнем перегнилим в болоті гнилому Вертяться, клубляться дрібні черв´яки: І вродились, виросли й гинуть у ньому, А другі їх тілом живуть залюбки. І сниться їм, бідним, у пітьмі кромішній: Десь сонце горить у всім чарі весни, А в сонця промінні, у рардості вічній Гуляють і золотом сяють...

Таке буває не щодня, та все ж... Коли іду кудись із дому (на роботу тощо), то вона відв’язує човна, у хащах десь на узбережжі вогкої кімнати принишклого човна і, відштовхнувшись злегка, – так починає веслами гребти, пливти на інший бік цієї темної ріки (пославшись на...

Небо хмарами повилось. Тиша неземна. От і добре, що скінчилась. Ядерна війна.

Давно було. Дітей маленьких двоє, Побравшися за руки, по квітчастих Лугах підгірських, стежкою вузькою Попорек нив, в жарку літнюю днину Ішли з села. Старшенький хлопчик був — Біловолосий, з синіми очима, З конем вербовим у руці. У нього За пазухою добрий кусень хліба І квітка на...

Іду по трав´янистих килимах. Була в натхненні ткаля-майстериця. Ось виткана із соняхів жар-птиця, Який манливий крил її розмах! А там – ромену золотава квітка, Та біла – для вінчальної фати; Комусь на щастя – з лілії підківка Між рутою... Промінчик з висоти, Іще не...