Сирена…Спускайся до сховища!На кухні – термос із кавою,візьми для душі Андруховичачи, може, Акутагаву…А я нагорі залишусь,закрию молитвою небо,щоб нам повернути тишу…Щоб бути знов біля тебе.

Закувала зозуленька В зеленому гаї, Заплакала дівчинонька — Дружини немає. А дівочі молодії Веселії літа, Як квіточки за водою, Пливуть з сього світа. Якби були батько, мати Та були б багаті, Було б кому полюбити, Було б кому взяти. А то нема, сиротою Отак і загину, Дівуючи в самотині,...

Закучерявилися хмари. Лягла в глибінь блакить... О милий друже, — знов недуже — О любий брате, — розіп´яте — Недуже серце моє, серце, мов лебідь той ячить. Закучерявилися хмари... Женуть вітри, мов буйні тури! Тополі арфи гнуть... З душі моєї — мов лілеї...

це зала для заламування рук тут при стіні осядеш ти на брук під тягарем важкої звістки звідти а при тобі розхристана луна: у наслідках цих кожен винен, на- віть ти, та як було не відпусти- ти відпустила, ти за все в отвіті і ти зайдеш у голосу піке, і в точці, звідки видно...

Розкрийте зіниці, розкрийте серця, Черпайте криштальне повітря! Одвіку земля не зазнала-бо ця Такого безкрайого вітру. Він віє, шалений, над стернями днів, Диханням нестримної волі Від дальних пікетів, вартових огнів Імперії двох суходолів. Він віє диханням солоним, як кров П’янких...

Замало - бути!.. Ще треба статись. Не досить - статись, ще треба вдатись. І мало - вдатись, ще й - не піддатись!.. Замало - бути. 1977

Крови б, крови і сили відерцем Святогором понести до мас!.. Якби можна помножити серця, Я помножив би тисячу раз! І роздав би, роздав би, роздав би, Як проміння моєї снаги, Так, що світ загорівся і став би, І розбив би старі береги! 1927 p.

Замовкли дзвони невгомонні В чеканні чуда. З-під колони Жерці шепочуть: «Не диши». А я до ніг святих Мадонни Припав з благанням: «Согріши!..» Ха-ха, мовчиш? Ха-ха, не вартий? Прощай, іду... Пройшовши гарти, Я повернусь (чекай) для втіх. І дзвони загули на варті....

Замовкніть всі; великий час прийшов. Мовчать в сю мить громи-гармати, Схилилась наша хоругов, І на коліна стала мати, На терезах життя і смерті ми, І хтось один з них переваже... Коли життя — гриміть, громи! За волю кожний з нас поляже!