Є в коханні і будні, і свята, Є у ньому і радість, і жаль, Бо не можна життя заховати За рожевих ілюзій вуаль. І з тобою було б нам гірко, Обіймав би нас часто сум, І, бувало б, темніла зірка У тумані тривожних дум. Але певен, що жодного разу У вагання і сумнівів час Дріб´язкові хмарки...

Є хтось, хто хоче поговорити із нами вітром, землею й смертю. Він всі слова спрямував під розстріл – йому так смішно, що ми ще прагнемо. Кудись рушаєш - чогось шукати, боротись з дикою круговертю: На руки вдягнено рукавиці, і ногавиці на ноги вдягнено.   Якщо ж колись на чужому...

і Розказуй мені казки, благала я його. Казки, в яких ніщо не триває вічно, казки, які мають кінець і мають початок. В яких є те, чого немає у нас, які дають нам те, чого нам бракує. Те, що нас спокусить. Те, що нас забере. Розказуй мені казки, в яких біль нагадує, що ми ще живі. Казки про...

Євангелія від Марка У вільному викладі Олексія Ганзенка   (1. 1-8)   Як жив Ісая ще між нами – Правдивий істинно пророк, Було, прорік його устами Творець: "Щоб певен був Твій крок, Ось посилаю Я посланця – Нехай торує путівці Тому, кого Я...

До лучче єсть на своей земли костю лечи, ине ли на чюже славну быти. (Літопис, за Іпатським списком) В давніх літописах наших Єсть одно оповідання, Що зворушує у серці Найсвятіші почування. Не блищить воно красою Слів гучних і мальовничих, Не вихвалює героїв Та їх вчинків войовничих. Ні, про...

О тебе, моя Африка, шепотом В небесах говорят серафимы. Н. Гумилев   Тридцять днів ішли ми через пущі, Сто людей і двадцять шість верблюдів. Перше – зливи били невсипущі. Далі – спека докучала людям. Шість племен чигало по дорогах. Вісім сілзрівняли ми з землею. Та в...

Єдина воля володіє світом, Веде в майбутнє нас єдиний шлях, Ми умремо з єдиним заповітом В непереможних і міцних серцях. Врятує вроду і себе людина, Життя зросте над попелом руїн, — Велика мрія, мудра і єдина, Недаром дзвонить у всесвітній дзвін.Віки летять, а в неозорім морі Єдине сонце...

Єдина, з твоїх фантазій Мені в пам´ятку єдина… Мужчина з крилом підбитим Схилився над юною жінкою. Вуста її спрагло кличуть, А руки горять з розпуки, А перса пашать безсоромно, А юні коліна тремтять. Мужчині ж вона не до пари, Бо крила, хоча б підбиті, Йому пахнуть небом гордим. Ні...