Електронна бібліотека/Проза

Спорудження залізничної станції (1931) (дубль)Дебора Фогель
Спорудження залізничної станції (1931)Дебора Фогель
«Акація квітне» (1932)Дебора Фогель
Квіткові з азаліямиДебора Фогель
ПубліцистикаДебора Фогель
Мавка і БерсеркГанна Заворотна
Втеча до морокуІгор Скрипник
Із майбутньої книгиВасиль Кузан
Доторкнутися до кумираЄвген Баль
Азовські сомикиЄвген Баль
Меридіани штурмана БаркаЄвген Баль
З книжки «Глінтвейн дорогою на Говерлу»Василь Карп’юк
Нічні голосиОлег Янченко
Майже елегія. Зі збірки «Елегії острова Патмос»Олег Короташ
Моя Венеція. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Політ над містом. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
"найрідніша цей зачумлений вигуком вірш..." Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Елегія Маяковському. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Блюз біженців. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Елегія зла. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
«– А давайте надамо німому слово, –». Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Денний чай у Лондоні. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
dasein. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Пластика. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Це твоя п’єса, мабуть... Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
творити мовчання. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Сієста. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
ВтечаГанна Заворотна
Постійність пам’ятіІрина Ликович
ЧічкаМихайло Трайста
Поле крові. Іловайськ. Фрагмент роману «Трьохсотлітня Голгофа. Фавор»Катерина Мотрич
КРИГА СТАРОЇ ПЕРЕПРАВИОлег Янченко
Зі збірки «Вірші про все і ніщо» (2017)Петро Гнида
Завантажити

і

Розказуй мені казки, благала я його. Казки, в яких ніщо не триває вічно, казки, які мають кінець і мають початок. В яких є те, чого немає у нас, які дають нам те, чого нам бракує. Те, що нас спокусить. Те, що нас забере. Розказуй мені казки, в яких біль нагадує, що ми ще живі. Казки про чоловіків та жінок, про те, що між ними, що не має ні імені, ні форми, але керує ними, отуманює їх і зачаровує, вбиває й воскрешає.

Розказуй мені казки, благала я його. Не дай мені померти від нудьги.

ii

Час від часу ми купалися в озері. Або наздоганяли звірят. Споглядали світ навколо себе, чи намагалися стати частиною того світу. Хотіли зрозуміти істот навколо нас, зрозуміти істот всередині нас, проживати своє життя у той спосіб, задля якого були створені. Порожні були наші життя. Не розуміли, чого бракує, але відчували, що чогось таки бракує. Ніщо нас не наповнювало. У повноті цілості була порожнеча.

ііі

Були ми ним і мною. Були ми – все. Були господарями, але не володіли. Були рабами, але не страждали. Мали все, і не мали нічого. І все було наше, і ніщо було не наше. І те ніщо нас вабило. Того ніщо ми потребували. Тих прихованих зерен непізнаного, того, чого не маємо, й того, чого не розуміємо. За те ніщо ми готові були віддати все.

iv

Розказуй мені казки, благала я його. Хочу гратися з тінями. Хочу плакати від сорому, або не плакати від сорому. Хочу взнати, скільки то – назавжди.

v

У світі навколо нас було все. Були дерева і були тварини. Були річки й ліси. Все було, і все було для нас однакове у своїй різноманітності. І все нам набридло.

А було дещо заборонене. Просто посередині. У самому центрі стояло дерево, на верхівці його – плід. І ми знали про нього, що він заборонений, але не знали – чому. І що таке заборона, як не збудник жадання? Ми сиділи на луці й мріяли про заборонений плід. Сонце гріло наші уста, якими збирали насолоду.

vi

І з’явився звір. Підповз до ніг і дивився гіпнотичним поглядом. Він знав. Він казав: візьми, візьми плід і відчуй його чари. Візьми і спізнай насолоду. Ти усвідомиш, що щастя – минуща миттєвість, а насолода – крихка й ламка. Усвідомиш, що не маєш нічого, коли маєш все, а найдорожче – те, що втратиш. Візьми, казав. Візьми і пошкодуй, та тільки тоді ти знатимеш, що мала.

vii

Страшно мені, плакала я перед ним на колінах. Ми були просто землею, глиняними горщиками, наповненими жорствою власної безпеки. Й отримали камінь, щоб їх розбити. Злива робить на наших обличчях глибокі річки. Вони розчиняють нас і розтікаються. Ми перетворимося на пісок, якщо залишимося на місці. Жени геть свій страх, казав. Нема чого боятися. Я знаю: все, що є – лише нічого. Життя – по той бік блаженства, казав він. Там – казка. Там – все.

viii

Пам’ятаю, що від тих слів здригнулася. Ходімо, сказав він. Давай! Ні, відповідала я. Не можу, відповідала я. Не хочу. Розказуй мені казки, благала я його. Ходімо, вимагав він. Ходімо, й житимемо як у казці. Ходімо – й будемо у казці. Ходімо!

Я заплющила очі. Тремтіла, але на обличчі грала посмішка.

Казка починалася.

З хорватської переклав Володимир Криницький

Партнери