Завантажити

– ви гірші…
Там дзвони, там дзвони –
тож вийдіть на шум.
Ви чули: піднялися ціни на вірші…
Ви чули: а я їх уже не пишу…



Площа Ринок

Біла тінь горішка.
Дзвін дощу гортанний.
Лесбіянка-кішка
Біля ніг Діани…
Припиніть розмову.
Проминіть зупинку.
Загубіть підкову
На лункому ринку…
Дайте мені неба.
Дайте мені ночі.
Тільки без потреби
Не дивіться в очі.
Сядьте на сходинку
Поблизу паркана.
Хай дурні будинки
Хвицають Аркана…
Вигне спину киця…
Панни ж мої, панни…
Завтра й вам присниться
Біла тінь Діани…



;;;
С. М.
А я усе блукаю по дощах.
Старий острожник з совістю легкою.
Колись і вам явлюся при свічах.
І розкажу про все, чого не скоїв.
Ще дзвонить дзвін. Ще славиться цей світ.
Гуде з криниць печаль його бездонна.
І б’є бокал за сотні ваших літ
Кульгавий привид п’яного Війона.
Вас не лякає сива-сива тінь
І чорна кров, запечена на скроні…
Нам не забракне вічності. Амінь.
Допоки степом ходять білі коні.



;;;
Вона, стрімка, оголена і світла,
Мушкет підніме з мокрої трави…
І ти, що світ цей прочитав до титли,
Відчуєш над собою Тінь Сови.
І дзенькне постріл, мовби і неточний,
Та вп’ється в серце ґудзик золотий.
Лежи в траві і не заплющуй очі, –
У всьому світі вбитий тільки ти…
А крапля крові – їй так мало треба! –
Блищить, хмільна від щастя пролиття:
Те сонце, що у ній, – воно для тебе.
То Богом даний орден за життя…



;;;
А ти й не бачиш – я стою за шторою.
Мене нема уже четвертий день.
А над твоєю свічечкою хворою
Глухий годинник кашляє і йде.
Ялинка наша мружиться до місяця.
Літає в сні наш добрий древній кіт.
У цій кімнаті Всесвіт не уміститься.
Навряд чи в ній уміститься і світ.
Згасають тіні. То твій Ангел дмухає.
То замерзають Ельмові вогні.
Іде годинник. Сніг іде. Ти слухаєш?
Мене немає. Холодно мені…



;;;
Бджола проповзе
По гітарній струні,
І пирснуть у вічі
Свічок, чи тюльпанів,
Чи маків вогні,
Оманливі й віщі.
Розсунуться штори –
Така вже пора.
Прочиняться двері…
І скрипне величність
Старого пера
По сивім папері.
Хай тему із квітів,
Тіней і свічок
Хтось грає по нотах…
Збирає бджола
Чи то пил, чи пилок
На макових ґнотах.



Пісенька

Я вернувся туди.
В мій ожиновий дощ.
Повен космос води.
Ви одна серед площ.
Просто вечір такий…
Просто осінь – і все…
Ліхтарі-нічники
Похилили шосе.
Повен космос води.
Сутінь сяючих товщ.
Ось вам – пес-крокодил…
Ось вам – я. Ось вам – дощ.
Жук по ринві повзе.
Просто жук, без прикрас.
Нам сьогодні везе –
Просто час такий, час.



;;;
А ватра Купала далеко-далеко.
Тут зорі – не зорі. І мох не росте…
Впадеш – і надривно зайдуться смереки
Плачем ненароджених наших дітей…
Я – п’яний лісничий. Тремтить моя праща.
Я вернуся вовком на круги своя.
Шаліючи, в ноги кидається хаща,
І жало ковтає триока змія.
Я п’яний, я п’яний. Вином і виною.
Затвердлість прикладу колотить в плечах.
Вона ж була, братчики, просто сарною…
З очима, що схожі на очі дівчат…



;;;
Стихне на восьмім валу
Юної чайки екстаз…
Вітер лоскоче стрілу –
Море хитається – раз!..
Ми тут самі, чи не так?
Мокро дрижить тятива…
Пальці мертвіють, і в такт
Море хитається – два!
Постріл. Усмішка. Політ.
Все. Отепер говори…
Місяць – прострелений плід.
Здрастуйте. Вибачте. Три!



Маніфест

Я, здається, іду вам назустріч.
Я, здається, такий, як колись.
У святому небесному люстрі
Мій лункий силует запаливсь.
Ваші коні зриваються диба.
Ваші шаблі із піхов течуть.
Я, чужинець на прізвище Скиба,
До очей піднімаю свічу.
Хай на кручах завмруть “Мерседеси”.
Вибігайте, ридайте у степ.
Доки відзвуком чорної меси
Воронячий полин проросте…
І засяють глухі мікрофони.
І замріє над воском туман…
На коліна, нардепи і фони, –
Я – філософ на ймення Роман…
…А якщо раптом хліба не стане
І по степу завихриться сніг, –
Не до хати, то хоч би до стайні,
Але тільки пустіть на нічліг…





Книга четверта
(1995–1997)
Зоря Аркада



Запустелля



;;;
Коли у місті спека,
А ти прийшов здалека,
І в голові у тебе
Лунає древній хіт –
Закинь на плечі теку,
Мини бібліотеку,
Зайди у храм ацтеків –
Підземний перехід.
Нон-стоп у вічнім русі,
Поема Фірдоусі.
У хриплому мінорі
Сп’яніє гітарист.
І дві купюри русі
Потонуть в капелюсі,
І він завмре від світла
Твоїх безсмертних рис.
Лишайся, якщо хочеш, –
Ти храм не опорочиш.
У тебе сиві очі
І паспорт на всі сто.
В графі “родився” – прочерк,
І ні синів, ні дочок.
Не відбував покари.
І не водив авто.
Сідай, бери сигару
І млій від перегару.
І літо не останнє,
І жити “харашо”.
Здамо під вечір тару
І рушимо до бару.
А ні – купи гітару
І йди, куди ішов…



;;;
Пронизані жалом,
Оживлені жалем,
Постануть потвори
В летючій золі.
Удариш об камінь
Мечем Дюранталем,
І камінь омиється
Кров’ю землі.
– Не треба, то ж сонце
На білому лезі…
Побійтеся Сонця.
Не руште коня…
Бо ликом поліської
Відьми Олесі
Проступить на озері
Сутінок дня.
–

читати