Вкраїно золота, ти святиш день і вічність.

Ти тиха і грімка на сотні тисячліть.

І я беру тебе в думки мої сейсвітні.

І ти несеш мене з глибин до верховіть.

          Богдан Чепурко, «Кров нестерпна»

Декілька слів про книжку. Мусимо доконче брати на себе відповідальність за все, що робимо, щоб наші думки не були позірними і ми не боялися повторити слова: «І тільки тут тобі стояти» (Любомир Сеник, «Таїна») РІДНЕНЬКА УКРАЇНО – НА ТОМУ КЛАПТИКУ ПЛАНЕТИ ЗЕМЛЯ!!!

Наше слово, наші думки, наше життя, як, невидимо плачучи гіркою сльозою, сказала Оксана Забужко, закопані в пісок пустині, «І наш шлях через пустиню тільки-тільки розпочався» («Notre Dame d’Ukraine: Україна в конфлікті міфологій»). Попри те, пам’ятаймо твердження Івана Пулюя, що «Бог стоїть за тим, ...за ким культура і цивілізація!», бо місія України, українця нести світові дух правди, щоб оживити змертвілу суспільність до життя:

Ми станем світлом, що спасе Європу

І висвітить вам душі темні.

   Богдан Чепурко, «По сей бік Дону»

Знищити кайдани, побороти стереотипи мислення – це під силу тільки тому народові, що власними руками творить свою долю щоденною важкою працею. Працювати денно і нощно, щоб кожна наука зростала на грунті рідної української мови: «Потебня О. визначав обставини, які сприяють розвитку національних талантів. Серед сукупності обʼєктивних культурологічних детермінант учений виділяє ЧИННИК ДОСКОНАЛОСТІ МОВИ. Саме за його наявності мова набуває твердих принципів й абсолютних остаточних форм та спроможна сприяти народженню нових поглядів, розширенню сфер розумової діяльності нації» («Філософія мови Олександра Потебні». У кн. І. С. Захари «Українська філософія»).

У цій книжці все із моєї пам’яті; це крихти, які залишилися від прочитаного й передуманого, хутко зібрані й зафіксовані на папері, душевним поривом,  для поживи єства. Дбаймо про те, щоб не бути байдужими до людей, зокрема – й до себе, постійно повертаймося до того, що залишилося в пам’яті після прочитаного, вчімся читати, осмислювати. Сенека застерігає: «Дозвілля без книжки – смерть, гробівець для живої людини», бо «Скільки чого тримаємо в пам’яті, стільки знаємо... Скільки тримаємо в душі – стільки й живемо» (Андрій Содомора, «Сльози речей»).

У кожної мислячої людини своя стежка до пізнання СЛОВА, КОХАННЯ: «Слово – принципово розумне та ідейне, тоді як образ і картина (на екранах електронних пристроїв – Б. Д.) принципово споглядальні, зорові» (Оксана Забужко, «Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу»)... Якщо слово – розумне та ідейне, то «Сказати людині: “Я кохаю тебе” – це те саме, що сказати: “Ти будеш жити вічно, ти ніколи не помреш”» (Габрієль Марсель).

  Людське життя незбагненне, і пошук істини в людських стосунках, осмислення кохання, докази кохання –  за твердженням Манфреда Лютца  («Блеф! Фальсифікація світу») – такі самі, як і докази існування Бога, бо вони «...є не природничо-науковими доказами, а чимось значно більшим».

Кохання – це мистецтво, але не кожна людина володіє ним і живе згідно з цим дарунком Небес. Згадаймо Жорж Санд: «Любов (кохання – Б. Д.), це почуття, яке Бог дав для всіх, відоме лиш незначній кількості людей». 

Роздуми про сутність Бога: «Слово дане нам, щоб ми навчились думати» (Олег Кришталь, «До співу пташок). Богдан Чепурко просив Бога поетичним словом, щоб Він правду говорив… А Мирослав Маринович запитує себе, чи церкви здатні відповісти на питання: «Де був Бог у Бучі?» Чи Бог не промовляє до нас притишеним голосом Свого творива? Чи ми здатні осмислити сутність Бога? Бог – Абсолют, надпотужний згусток енергії ідеального вакууму; ним є і за його допомогою все творить… Бога не бачимо, але бачимо Його твориво. Бог всюди і у всьому. Миє і створені Богом. Що ще?.. «Ґедель (Ґедель Курт [1906–1978] – австрійський логік і математик. – Б. Д.) показав, що істина є сильнішою за можливість доказу, тобто не все, що є істинним, можна довести» (Марія Фюрст, Юрген Тринкс, «Філософія»)…

Ділять Бога – таж Бог неподільний:

Як поділиш, то й Бога нема…

Б’є поклони клонований світ…

Чи Бог до мене заговорить?

Мій Боже, Правду говори!

         Богдан Чепурко, «Кервавиця»

Смакуймо гірку думку – мусимо дивитися правді в очі (кулясте око – мозок, винесений на периферію): «Масштабність зусиль указують на безсумнівну серйозність проблеми: Людство й особистість не самодостатні, нам потрібен Бог… Земля крутиться, а небеса мовчать»(Олег Кришталь, «До співу пташок»)…

Думки щодення... Дбаймо про те, щоб наші думки, дольки думок, думки на віддалі сльози, сльози думок, думки мовчання, болю, печалі, плачу, радості, вічності, думки гіркого полину, євшан-зілля, думки материнської і батькової сльози не падали на почорнілу, зранену, обмиту кров’ю землю – святі ж бо вони, як і всяке діло Творця. Кожна наша думка проростає словом рідної мови, бо в ній – правда, сила, глибинні порухи духовного поступу мислячої людини. Думки ж бо немов живі і розумні істоти. Роздуми, роздумування – це велике дійство, й щаслива та людина, яка здатна намацати свою плідну думку.

Луцій Анней Сенека стверджував, що «Наше життя – лише цятка, навіть менше, ніж цятка (тому-то “Carpe diem – дня не змарнуй” [Горацій, “До Левконої”])…