Завантажити

золотим, –
Зависає воно над кручею
На довгавості павутин.
В шкаралупах пульсують соки там
В унісон твоїм небесам.
…Не вертаються білі соколи,
Я не вмію вертатись сам…



;;;
Ти так хотіла бачити смереки…
Леся Українка

Полетимо. Ходи, мала, ходи.
Полетимо. Не все ж у світі тлінне.
Каратами Різдвяної звізди
Горить чиєсь зображення настінне…
Полетимо. У білу круговерть.
Ти ж так колись хотіла політати.
Хай місяць, переповнений ущерть,
Прикинеться стрибайчиком вухатим…
Твої смереки стануть на рядно,
І залунає інеєвим блиском
Те сиве щастя, що тобі дано, –
У перший раз побачити їх зблизька…



;;;
Білий дощ паде, білий дощ.
На Сатурн паде, на Сатурн.
Хоч рубай дикорослий хвощ.
Хоч на ринвах лабай ноктюрн.
Я такий, як сто літ назад.
Я такий, як сто літ убік.
Я смішний, як отой солдат,
Що на старість із війська втік.



Передзим’я
Л. X.
(цикл)

;
А нам з тобою ні-ні та й холодно.
Твій плащик жовтий стікає в осінь.
Далеко ще до приїзду Воланда.
Та й до Різдва іще часу досить…
А ми з тобою бродячим парками…
Дивися – білка. Ну он же – бачиш?
А бідне сонце об’їлось хмарками.
– Ну що ж ти, сонце? – Та так. Бо смачно ж...
А ти волосся даруєш вітрові.
І розсипаєш по білій шиї.
Тікаймо звідси під ясен віттявий,
Бо сизе небо дощем прошиє…
Ця печериця з розкішним равликом…
Цей дух озонний, цей кіт пропащий…
Блискоче світ, наче пізнє яблуко.
Але чому в тебе ЖОВТИЙ плащик?

;
Сніг, завтра перший сніг.
Завтра? Звичайно, завтра.
Інії вже рясні.
Вже догоряє ватра.
Ніч. Завтра перша ніч.
Наша з тобою, перша.
Чуєш? Кричать півні,
В космос дзьоби задерши…
Жерсть… Небеса, як жерсть.
Жар від листків опалих…
Маєш високу честь –
Мій поправляти шалик.
Осінь. Туман. Антракт.
Схили гілок пологі.
Начебто просто так –
Очі у нас вологі…


;
Сутінки. Вічні сутінки.
Боже, чому ж так темно?
Ні ліхтаря-супутника,
Ні світлячка таємного…
Місяця, дайте місяця!
Трохи. Ну хоч би чвертку.
Так, що й в портфелі вміститься
Або хоча б в конвертику…
Злива і стук колесовий
Вигаснуть на пероні.
Плесами змерзла йдеш собі
З краплею на долоні.


;
Так буває інколи.
Так буває.
В час, коли спалахують ясени.
Біле місто з білками
І трамваями
Відлітає в Африку до весни.
І летять церковиці
І будинки…
І летять проспекти, і сипле сніг.
Наче казка мовиться
З серединки,
Наче ти всміхаєшся уві сні…
…Обганяєм ластівок
В сивих ластах.
Нам нестача палива – не закон.
Лиш би нам не впасти би,
Лиш не впасти би.
І не зіштовхнутися з літаком.



Триптих з новели “Полудень”

;
І здригнеться гілля,
І зустрінуться два силуети.
І пропащій сові
Перед летом заниє крило.
Ось Вам, люди, земля.
Ось Вам піни далекої Лети.
Ви ще трішки живі.
Ще в раю вербеня не цвіло.
Білий світ – на шматки.
Чорний Всесвіт – на білі комети.
Щоб у теплій траві
Ваші зрошені стопи звело.
Хай спливуться віки.
Хай зустрінуться два силуети.
Ще не жовк деревій.
Ще в раю вербеня не цвіло…

;
Розсувається час.
Розсуваються пізні тумани.
Море. Бриз. І пісок,
Що зсипається з білих долонь.
Що світилам до вас?
Все на світі триває і тане.
І зліта волосок,
І його досягає вогонь.
Йде від моря дівча
І когось докликається: “Де ти?”
І ятриться прибій
І втонути сонцям не дає.
Ось вам, люди, свіча.
Хай зустрінуться два силуети.
Хай з-під ваших з-під вій
Занебесніє небо моє…

;
Зорям важко самим,
Адже зорі до болю осінні.
Вже на диких вітрах
Доіскрилось у ріках вино.
Скоро згаснемо ми.
І завихряться зоряні тіні…
Хай повториться страх.
Хай повториться все від основ.
Білий світ – на шматки.
Чорний Всесвіт – на білі комети,
Ви ще трішки живі,
Це було вже, було вже. Було…
Хай спливуться віки.
Хай зустрінуться два силуети.
І пропащій сові
Перед летом заниє крило…




Смереки
над Стіксом



;;;
А степ розораний
Рудими зорями.
Над лепрозорієм
Гудуть вітри.
Не будьте звірами.
Не будьте хворими.
Цілуйте камені
Медвідь-гори.
Вона кошлатиться
На сивім заході.
А ви у захваті,
А ви в шалу.
Повстали з праху ви.
І стали птахами.
І крильми змахує
Ваш батько Лунь.
Ковтайте темряву
Вічми прозорими.
Вдихайте порами,
Як ворожбу.
Не будьте звірами.
Не будьте хворими.
Бо там, за горами,
Дружини ждуть…



Січневий диптих

І.
А надворі зима.
Ти сьогодні сама
Напуваєш сивіючий ґніт.
Хтось шкребеться у тьму,
Мабуть, зимно йому… –
Не лякайся, то Місячний Кіт..

II.
Чуєш кроки гучні…
Бачиш тінь у вікні…
Не підходь туди, ради Христа.
Хтось регоче у тьму,
Мабуть, чорно йому… –
Помолись, то Господар Кота…



;;;
Впадає Стікс у Чорне-Чорне море,
Де по ночах ридає Поліфем,
Де сонце, мокре, тануче і хворе,
Складається з неправильних морфем.
Там звикли риби до зелених бликів,
Там звикли чайки до зелених хвиль,
Там сплять вітрила, змерхлі і великі,
З тих самих пір, з яких триває штиль…
Та день прийде, і бризне грім сталений.
І вітер буде, вітер з-під і над…
І в

читати