Завантажити

подруги. Було б дивно, аби ні. — Він якось неприємно коротко засміявся.
— А-а... ти про інше. Ну, що ж, я дуже рада. Вона дійсно класна дівчина. Взагалі я задоволена, що ми з нею перейшли у цей клас — тут дуже приємні люди. — Я майже не брехала — І Макс, з яким я сиджу, хоч і вчиться посередньо, проте, здається, дуже непоганий хлопець. Як ти вважаєш? — Андрій мовчки кивнув, згоджуючись. — Але найбільше мені подобається Віталій.
Ми разом озирнулися на ряд біля вікна, де високий світлий синьоокий хлопець, широко посміхаючись до свого друга, розповідав про достоїнства фольцвагена, порівнюючи з фордом.
— Розумію, — Андрій підтримав подібну кандидатуру, — симпатичний.
— Так, і, як не дивно, не дурний.
— Ти вважаєш?
— А що, не видно?

Брати те, що належить не мені, Кодекс Честі категорично забороняв, тим паче те, що тяжіє до моєї найкращої подруги — безвідносно до того потрібно їй це, чи ні... So, good-bye, please don't cry… Викидаємо все з голови, розслаблюємося, цікавимося іншими сторонами багатого і різноманітного життя…

Наступного дня, знаючи, що вільного часу буде досить, взяла з собою лист від бабусі. На перерві почну писати відповідь. Андрій підійшов з’ясувати чи нічого не сталося, чи ми дійсно друзі. Сваритися з людиною лише через те, що вона не виправдала моїх надуманих дурнуватих сподівань, було безглуздо, тому я щиро відповіла, що, звичайно, все добре, лише я трохи зайнята, бо вже давно не можу написати відповідь.
— Можна? — він потягнув за конверт.
— Для чого?
— На секунду. Лише на конверт гляну і відразу ж поверну.

Наступний день зустрів багатозначними посмішками й підморгуваннями:
— Що, Андрійко вже до тебе у гості ходить?
— Ого! А звідки така дурна інформація?
— Та... бачив його дехто вчора ввечері на вашому кутку.
— То й що? На тому кутку, що лише я живу? Може, якийсь двоюрідний дідусь по мамі... Принаймні, я його не бачила і вважаю ці розмови повним ідіотизмом. Та і взагалі, що за нездорові зацікавлення?! Це когось особливо цікавить?
— Ну, хто зна... Може у вас якась інтрижка...
— У нас?! Опа, це вже дійсно смішно. Андрій, ти чув, що за домисли?
Він саме заходив до класу. Спокійно потиснувши плечима, сів на своє місце, знову втупившись у книгу. Здається, ми всіх трохи розчарували. Принаймні, заспокоїли, це вже точно.
На перерві Андрій підійшов до мене:
— А ти знаєш, що це — правда?
— Що саме?
— Те, що я був учора там, де ти живеш.
— Ну, значить справи якісь там були...
— Ні. Я просто хотів подивитися… на твій будинок.

*********
Наступного тижня ми чергували у їдальні.
Нарешті, нарешті, можна зняти набридливу форму, не сидіти на уроках, принести магнітофон і бути більше собою, ніж завжди! Я захопила стареньку “Весну”, пару касет, де серед різного “сміття” траплялися Цой, НАУ, Фреді Меркурі, Скорпіонз та Бітлз — малоякісні записи, зроблені з радіо. Дефіцитних і дорогих джинсів у мене не було, проте скромні “вельветки” зі світлим светриком мене цілком влаштовували. Здається, той єдиний день, коли наша групка із чотирьох чоловік накривала столи, замітала у шкільній їдальні, прибирала брудний посуд та кликала молодші класи на обід, підняв мій рейтинг майже до рівня місцевих красунь-відмінниць. Проте, думати про це не було жодного бажання, бо на цьому тижні трапилася Така Подія, що я просто не знала як її трактувати.
А було це так.
День обіцяв бути пустим і довгим. Мій сусід по парті чергував у їдальні, Наді знову не було. На початку другого уроку Андрій підсів до мене:
— Не заперечуєш? Я сьогодні сидітиму з тобою.
— Звичайно. Мені завжди нецікаво сидіти насамоті.
Ми трохи нахабно, як для першої парти, ігнорували урок, коли Андрій, переставши крутити в пальцях огризочок олівця, уважно подивився мені в очі й досить байдуже сказав:
— А ти знаєш, ти мені подобаєшся...
Раптом чомусь стало душно, все отримало неприємну тенденцію — обережно й ласкаво, проте досить вперто, перевертатися з ніг на голову...
— ... як друг. З тобою дуже цікаво розмовляти, ти непогана людина...
— ...Хто піде за журналом? — Ось він, вихід. Рука сама потягнулася вгору.
— Ти?
(Я просто ніколи раніше за ним не ходила).
— Так, можна?
— Добре, тільки не барися.
Я вискочила з класу, швидко дійшла до завжди воглогого й затемненого умивальника біля кабінету хімії. Підставила руки під холодну воду.
З одного боку треба швидше заспокоїтись, а з іншого — переграти всі можливості хвилювань, якщо він сказав все ж таки те, що хотів. Вирвалось, а потім спробував “загладити”… Але навряд. Просто приємно спілкуватися…
Раптом я жахливо розсердилася.
Хіба можна верзти все, що прийде в голову! Він просто не розуміє, що сказав, не “вїзджає”, як я могла би це сприйняти. Хлопці взагалі не надто

читати