Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

Напис “Три Місяці” проступав крізь сторінки контрольної роботи, віддзеркалювався у вітринах магазинів, мимо яких ми гуляли після уроків з дівчатами, проїздив мимо на довгому катафалку, затемнював, наче сонцезахисні окуляри, яскравий, майже літній день, іронічно покивував головою і обіцяв “довгий і приємний відпочинок”.
Предмет же моїх переживань, здавалося, був повністю заглиблений у навчання і не бачив перед собою іншої мети, ніж скінчити чверть більше “на п’ятірки”, ніж на “четвірки”, не використовуючи при цьому сльозливого тону, м’яких натяків і допомоги батьків. Тобто чесно.
В один із останніх днів останнього іспиту, коли в мене в “арсеналі” вже лежала купа віршів про “тяжку розлуку”, Андрій підійшов до мене:
— Йде літо… ми довго не будемо бачитись...
— Так, але що ж поробиш? — зітхнула я .
— А, може… ми якось побачимося?
— Може, — зраділа я такому оптимістичному припущенню і тому, що його це теж турбує, — було б добре, якби так колись трапилося.
— Ну так коли? Коли ми побачимося? — Я злякалася. Що це за спроби мене примусити щось робити? Це що, ідіотське побачення має бути? І я вже не зможу бути сама собою? Зрештою, чом би й ні, варто ж колись починати... Проте, із ним чомусь не хотілося. Гратися з ним... Втратити друга...
— А чого така конкретність?
— О, вибач, я більше про це ні слова...
— Але ж це не...
— Що?
— Як друзі?
— Звичайно. А як же іще?
(Ото дура! У тебе, моя люба, якась манія — параноя плюс величі)
— … мені було би дуже приємно інколи бачитися і з тобою... Нам же цікаво разом?
— Отже... треба вирішити про... день і час?
— Звичайно... якщо ти не проти цього... Ми ж інакше взагалі не бачитимемося ціле літо.

Це було достатньо переконливим аргументом.
Ліліпути не позбавилися від економічно невигідної “людини-гори”, бо поховати такий величезний труп були неспроможні; вони не хотіли отруювати власну територію — це загрожувало хворобами та епідеміями. Вбите літо мене не приваблювало.
Коли ж домовитися? На цьому тижні? Така поспішність здавалася абсолютно непристойною.
Скільки ж я реально зможу витримати?
Аня, що за ідіотська побудова питання?
Побудова як побудова; хто будує, таке і виходить...
— Може… через тиждень?
— А чого так довго?
— Ну, купа справ...
— Добре, а де ми побачимося?
— Боже, ти можеш тихіше?! Ти уявляєш, що станеться з “нашими”, якщо вони почують?
— А що нам до них і їм до нас?
— Та ти що, вони ж помруть! Будемо вирішувати це у формі задачі. ОК? Отже, два пішоходи, вийшовши з пунктів “А” і “Бе” мусили зустрітися через... три години. Нормально чи рано?
— Що, три години? Годиться.
— Ні, ви тільки подивіться, ці маніяки навіть після іспитів займаються математикою!
— А що, ти раніше не помічав, що вони з “привітом”?
— Хлопці, про інше треба думати у такий день! — Це мимо проходили “наші”.
— Ви так думаєте? — Ми з щирим жалем подивилися на однокласників. В очах стрибали майже неприховані бісики.
— Буває, що математика є більш ніж цікавою, — філософськи додав Андрій.
Звичайно, всі покрутили пальцями біля лоба.

Маленький фарс підняв нам настрій. У нас була своя таємниця. Ми — наче розвідники, що під носом у ворога закладають вибухівку. Ми ідеально витримуємо комедію. Це — гра. Зрештою, не позбавлена навіть певного еротизму.
— Отже, де ж мали зустрітися ці перехожі?.. — роздумувала я.
— Може, десь недалеко від школи?
— Цієї?
— А де ж тоді?
— Добре, хай буде.
— На зупинці, щоб це не викликало ні в кого підозри.
— Отже, п’ятниця, третя, біля школи, на зупинці.

Узагалі, тиждень — це надто довго. Ми дійсно звикли бачитися частіше. Звикли один до одного. Чи маєте ви шкідливі звички? Цікаво, а ломка наркомана також є більше звичкою душі, ніж залежністю тіла?
Ще шість. П’ять. Чотири... дні. То що, іти?
Які ж то можуть бути сумніви? Ви ж домовлялися. Як друзі.
Та які в біса друзі! Ти ж чудово розумієш, що ні.
Ну і хай.
ЩО?! Може ти ще скажеш, що спізнала “вічного почуття”?
О, Боже, ну звичайно ні. При чому тут це?
То що ж у такому разі?
Я мовчала. Просто не знала. Не розбиралася. Була розгублена.

У ту чортову п’ятницю все валилося із рук. Мама не могла догукатися своєї задумливої дочки. Остання ж стояла посеред кухні, втупивши погляд на рушник, яким мала витирати миску.
— Що з тобою сьогодні таке?
— Все добре. Я просто...
— В тебе щось не так?
— Я не знаю, що робити... Ми домовилися... з Андрієм — ледь видавила із себе його ім’я, — піти.. якось так собі… прогулятися…
— Так ти переживаєш, що я не пущу? Якщо ти так хочеш…
— Мамочко, я не хочу іти!
— Ото

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери