Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити
« 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 »

розумні в таких речах. Я йому подобаюсь... як друг! Господи, ну і дурень! То він казав, що Надя, тепер — я. Та для нього це слово взагалі позбавлене якогось особливого значення!
Під дверима класу довелося постояти, аби трохи вщухло калатання. Я не могла надто довго затримуватися, тож глибоко вдихнувши, зайшла у клас — надіюся, вже не червона. Тепер треба було заспокоїти і свого тимчасового сусіда по парті, аби нічого не подумав...
— Плачу/ відвертістю за відвертість — шепнула я, сідаючи на своє місце — ти мені теж подобаєшся… навіть більше ніж Віталій. — (Подобатися чи не подобатися у його розумінні це — приємно спілкуватися...)
— Як друг?
— Ну звичайно.
— А як Надя?
— Щось я не зрозуміла про що ти.
— Ну, якщо порівняти твоє ставлення до мене і до неї...
(Ні, він взагалі! Як йому пояснити, що це — зовсім інше. Ми з Надею як сестри, розуміємо одна одну майже з півслова, їй я можу практично про все розказати, на відміну, до речі, від нього...)
— Ну… Як тобі сказати... Це — зовсім різні речі...
— Знаєш, — він якось дивно подивився на мене, — мені дуже сподобалася твоя відповідь...
Через півгодини я била себе по лобі, охоплена невимовним жахом, нарешті здогадавшись, як Він потрактував мою останню фразу.

*********
Мій дід, знімаючи черевики, на які поналипало по півпуду грязюки, посміхався своїм ротом, з якого стирчали пеньки кількох зубів. Я пам’ятала, що один зуб йому вибив міцний м’ясистий родич, коли дід сказав, що Україна — це колонія Росії. Дід співав: “Нам Сталін дал щастя і волю, нам випав пріказ боєвой. Ми вироєм нємцам могілу в суровой землє под Москвой…” — і стільки дивної іронії було в його інтонаціях, що я намагалася чистити картоплю якомога швидше, аби йому менше дісталося. Руки діда були старі, з грубими пучками й нігтями.
Я завжди пам’ятала його прості слова: “Моя мама померла від голоду”, сказані без трагізму, а з якимось глибоким здивуванням. “Вони з батьком продали платок — великий і теплий, і купили матері дерун — такий невеличкий, з долоню, зроблений з лушпайок. А один біжить і вирвав, голодний був, очі дикі. Він біжить і заштовхує дерун пальцями в рот — ось так, — дід з незрозумілим смішком показував це так гротескно, що я намагалася не дивитися, — він біжить, а його всі б’ють — по голові, по всьому, шматки випадають, а він пальцями запихає це до рота, жує. Того вечора мама лягли і вже не вставали…”.
Я дивувалася, навіщо це було потрібно, вважала це помилкою, хоча й фатальною, трагічною, а дід підсміювався. Він знав, що все було зроблено навмисно. Він вважав, що це через ненависть. Він казав це слово з наголосом на другому складі. Це було дивне і особливе слово. Нена/висть. Дід був веселим. Він завжди підсміювався і казав, що ми ще побачимо, як може бути, що краще не буде.
Дід був старим і нічого не розумів. Як може бути щось погано, якщо стоїш на порозі найцікавішого віку. Все, що було, принаймні, вже відбулося, а що буде — то ми ще побачимо. Я просила: “Краще розкажи, як ви познайомилися з бабусею. Дід же казав, наче це могло щось пояснити: “Вона була сирота”.
На свято дід приносив недопиту пляшку горілки, і вони з батьком “пили чарку”. Чарка без співу діда не влаштовувала. Він тягнув до столу маму і вони вдвох заводили “Їхав, їхав козак містом” або “Ой гарна я гарна”… співи їхні я любила, але соромилася, що почують сусіди.

Великою домашньою проблемою був молодший брат. Йому вічно хотілося того, що не хотілося мені. Коли було жарко, він закривав кватирку, коли ж холодно — відкривав. Коли у мене був “ліричний настрій”, він чіплявся з дурними питаннями і, як здавалося, отримував безліч насолод, коли йому вдавалося мене розсердити. Найгірше було те, що жили ми з ним в одній кімнаті, тож рятуватися доводилося лише читанням.

Через те, що я “ковтала” книжки одну за одною, у мене було те, що називається «вродженою грамотністю». Олімпіади з української мови були “моїми”, тобто від школи найчастіше ходила я. Андрія у свою чергу “посилали” стежкою математики.
І все ж я здивувалася, коли вчителька з російської мови запропонувала мені піти на міську олімпіаду з російської мови. Спробувала слабо заперечити, нагадати, що ми російську вже кілька років як не вчимо, але вчителька була певна, що якщо я, не пам'ятаючи правил, і зроблю кілька помилок, то “виїду” на творі, які в мене писалися легко і цікаво … ОК. Що ж робити. Я вже і так одного разу підвела цю вчительку, коли кілька років тому під час чергової перевірки школи на показовому виступі наївно прочитала красивий, як мені здалося, вірш — “Заметался пожар голубой...” Єсєніна (“...был я весь, как запущенный сад, был на женщин и зелие падкий...”). Перевіряючі були в ауті.

Серед пісних лиць відмінників, які запекло працювали над олімпіадними завданнями, я побачила мою давню знайому, колишню подругу по “художці” Люду. Ми не могли

« 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 »

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери