Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

з’явився той, кого я чи чекала, чи то вже й ні... Зустріч пройшла “ніяково” (тобто зовсім “ніяк”). Ми втомилися від своєї підкресленої холодності, але трималися за неї, наче за останню соломинку. Я не допитувалася, де ж це він пропадав. Андрій не поспішав бути радісно-ласкавим.
Для пожвавлення бесіди я розповіла про невеличку і прикольну “пригоду” із солдатами. Його це зацікавило. “Ну як, ви ж трохи “бухнули” з хлопчиками?”. Я ніколи раніше не чула від нього таких слів. “А що?” — “Нічого. Абсолютно. Це ж твій вибір, твоя ініціатива” — “Моя? Я не хотіла туди йти взагалі” — “Але ж пішла”.
Андрія чомусь моя розповідь надто вразила. “Ти уявляєш, що з вами могло трапитися!” — постійно повторював він. Я ще ніколи не бачила його таким обуреним. Він йшов вперед широкими кроками, я була змушена наздоганяти його. Мене ображав його тон, його незрозуміла різкість. Я була твердо переконана у тому, що без мого бажання чи, принаймні, страху нічого трапитися не могло. Навіть серед трьохсот п’яних напівголих чоловіків.
—Ти настільки мені не довіряєш? Як ти можеш?
— При чому тут це?
— А, тобі, мабуть, неприємно те, що мене поцілували? Це було майже насильно.
— Та цілуйся з ким хочеш!
— Будь спокійний, я так і робитиму. І взагалі, ти надто довго не з‘являвся. —
Більше натякнути на те, що я нудилася, що була невпевнена в ньому, що мене тягнуло до його високоповажної милості, я не була спроможна. Моя відвертість, як не дивно, його не порадувала. Здається, навіть навпаки. Настрій у обох був зіпсутий. Я думала, що “моє садо-мазохістичне кохання” зрадіє, що я така смілива, що можу з честю виходити із неприємних ситуацій. А йому, бачте навіть однаково щодо того, що мене хтось поцілував, але не однаково куди ми ходимо з подругами!
— Ми ще побачимося?
— Як хочеш.
— Ну добре, тоді через тиждень, як ми звикли.
— Можна і швидше. Я зараз не надто зайнятий.
— Можна... Під кінець тижня я вже... хочу тебе бачити... — (Це замість того, щоб сказати, що витримати довше майже неможливо, тоді як днів п’ять ще можна боротися із гнітючою тугою і тягуче-болісним бажанням бачити його.)
— Ти, може, думаєш, що чим більше я тебе не бачу, тим сильніше мені цього хочеться?
— А чом би й ні?
— Ні. Потроху гострота зникає. Не думай, що я можу постійно бути в стадії закипання. Це ненормально навіть з точки зору фізичних законів.
Спочатку така відвертість мене порадувала. Зрозуміло, я теж не можу постійно мучитися потребою його бачити. Зрештою, настає злісне бажання викинути це все із голови і якомога отруйніше зробити “па-па” наостанок. Це нормально... Але потім я задумалася над можливими варіантами почутого. Може, він із тих, в кого “с глаз долой — из сердца вон”? Мені навіть здалося, що він дійсно признався в тому, що був не сам і що має на це повне право.
— Добре. Без проблем. Давай домовимося, що ти приходитимеш лише тоді, коли тобі дійсно захочеться мене бачити.
— Щось я тебе не надто зрозумів.
— Тобі ж гірше.
— А якщо я не приходитиму надто довго? Скажімо, ціле літо?
— Тоді чекаю тебе восени. Бувай.

На щастя, розуму у нас вистачило не повторювати дурних експериментів із довгими розлуками. Хтось до когось зайшов, ми спробували пояснити одне одному наш ненормальний настрій минулої зустрічі. Я сказала, що хотіла б, аби він мене поцілував. Сказала і відразу пожалкувала, що допустила таку відвертість. Потроху обличчя покривала крижана кірочка. Уважно подивившись на мене, Андрій зовні легковажно сказав, що “яблучко ще має повисіти, воно надто зеленаве”. Звичайно, я спаленіла, звичайно, розвернулася і пішла геть. Він мене так і не наздогнав. Отже, все закінчено. Саме про це я і повідомила молодшого брата, коли розмашистим кроком повернулася додому.
Андрій прийшов за мною буквально через кілька хвилин. “До тебе прийшли” — іронічно повідомив брат. Звичайно, я вийшла.
Ми поговорили, я трохи заспокоїлась. “То ти хочеш, аби я зробив це?” — “Мені однаково” — “А для чого ти про це заговорила?” — “Цікаво було подивитися на твою реакцію” — “Тобто?” — “По-приколу, ясно? Мені то що, я можу і так жартувати, а для тебе це, здається, досить важливо. Для тебе ж це вперше, чи я помиляюся?”.
Він знову пішов лютий. Моя гордість була трошки заспокоєна.

Все трапилося само собою. Ми знали, що хочемо цього. Тримати руку одне одного, навіть погладжуючи пальці, було вже надто мало. Я змучувала себе видіннями. Сидячи у темній кімнаті, міцно обхопивши коліна, кусала з розпачу губи. Пальці занурювалися у волосся, нігті впивалися у голову... Але сказати йому...
Зовнішній етикет було збережено в тому, що все було подано у формі ребусу чи загадки. Такої, яка не вирішувалася просто і з допомогою однієї лише логіки. Відповідь не випливала із побудови питання. Це, знову ж таки, був епатаж, розрахований більше навіть на саму себе — хто це відгадає,

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери