
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
— застогнала я, — перестань.
— Чого ти морочиш дівчині голову?
Андрій здивовано мовчав.
— Ти, може, думаєш женитися? — Вона, глибоко переконана у своїй правоті, продовжувала — Не думаєш. Ото і нічого відволікати дівчину. Їй ще вчитися.
Я підкреслено-змучено закотила очі під лоба. Ці дорослі просто дивні зі своєю роллю вихователів, яка дозврляє їм “ревізувати” і “впорядковувати” найінтимніше у чужому житті. Я зробила ледь помітний жест: не звертай уваги. Він так само легко потиснув плечима, мовляв, що поробиш... Наступної зустрічі Андрій спробував щось пояснити, але я перервала. До цього не хотілося повертатися. Забуто.
Аби не мозолити очі “своїм”, ми трохи зменшили кількість зустрічей і бачилися більше на “нейтральній території”. На бабусині запити я чемно відповідала, що заміж не збираюся (я вже засвоїла, що заміжжя дорівнювало добровільному рабству) і вислуховувала із легким здивуванням її розповіді про “підступних чоловіків”, яким “лише одного треба”. Мене дивувало: “А дівчатам хіба цього не треба? І що ж буває після “цього”, якщо бабуся стверджує, що дівчину тоді кидають? Невже цікаво бути з людиною лише раз? Що, далі загадка зникає? Стаєш прочитаною книгою?”. Я не вірила.
Оля була права. Я знала, що кохаю його. Не можна було лише аби Він про це здогадувався. Інколи здавалося, що Андрій надто втомлюється, дратується моїми незрозумілими “вислизаннями”, вмінням сказати так, аби було незрозуміло — це грубий жарт чи проривання інтимності. Я боялася його втратити, але все ж, не змінювала своєї — надто легковажної й надто стриманої поведінки. Просто не знала, що ще буває, як може бути інакше. Андрій казав, що я граюся ним. Замість відповіді я сміялася. Була рада — і через те, що він нічого не розуміє, і тому, що для нього це щось значило. Насправді це було чи не єдиною ознакою того, що він не грається мною.
Я не могла бути доброю з ним — ми все одно не призначені один для одного. Хіба така як я йому потрібна? Він — такий спокійно-мужній, в чомусь невловимому надто колючий, вишуканий і одночасно незграбний, сором’язливий і презирливий... Згадуючи, як одного разу він відірвався від нашої цікавої, світсько-небезпечної розмови аби відійти в темряву і співчутливо схилитися над п’яним (вам не погано?) і як старий, зрозумівши, що його нікуди не тягнуть, не дорікають і не висловлюють свого обурення кричав нам в спини хрипким від зворушення голосом: «Бережи тебе Бог, синок», я із жалем дивилася на себе у дзеркало — він внутрішній кращий, ніж я зовнішня...
Він заслуговує на найкраще, він заслуговує на ніжність і ласку. Йому потрібна мила, гарна, витончена дівчина, яка би все розуміла, була ласкавою і вірною, його підтримкою... Він не зможе бути щасливим зі мною, я надто недовірлива, різка, горда; я сама не зможу бути щасливою із такою, як я.
“Ти шукав єдину, чисту, світлу, а знайшов мене — дівчину з душею-лабіринтом, відьму, яка вип’є з тебе життя і сили... Вип’є тебе, змучить себе до краю, аби одного дня, не в силі більше терпіти, зломитися і прийти, повернутися, щоб залишитися”...
Тут вже він зможе відігратися на мені за все зло, яке я зробила йому, за всі переживання. Кожна недоспана його хвилина буде виточена із мене краплею крові. Він принизить мене хоча б для того, аби показати, як “добре” було колись йому. Я панічно боялася цього, я боялася послабити контроль, бути самою собою. Єдиною втіхою було усвідомлювати, що у нас все одно нічого не вийде. Я не зломлюся... ніколи... нажаль. Я вже себе знаю.
Якби ми могли кудись поїхати разом! Так, щоб не треба було турбуватися за гроші, за те, що хтось щось помітить, подумає “те”, або й зовсім “не те”. Бути разом серед цілком незнайомих, серед тих, для кого не існуєш.
...Ми блукали би вулицями незнайомого міста, пили каву у маленьких кавярнях-підвальчиках... Трохи вина... Ми підіймаємося сходами до кімнати, тримаючись за руки... Божевільно довго пити м’яку пружність вуст, торкати сильне гнучке тіло... я цілувала би його шию і плечі, я була би з ним божевільно гарною — податливим воском у його вузьких долонях, темною зоряною ніччю, в яку відносять торохтливий візок розгнуздані чорні коні... Зранку нас будило би сонце, туркотіння голубів, вітер ворушив сліпучо-білу фіранку, а з вікна чувся гамір заповненої натовпом, машинами, дрібними магазинчиками вулицї...
Пішли пити воду, люба. Соромно такій юній дівчині бути такою розбещеною, такою безстидно поступливою... навіть у власних мріях. І взагалі, ти мрієш не про нього, а про власну ідею, яку він, на твою думку, концентрує в собі. Бо що ти про нього знаєш?
Із відчайдушною впертістю я бролася з собою. Якось ввечері ми піднялися на пагорб, з якого видно панораму міста у вечірніх вогнях, й зачаровано дивилися вдалину. Хотілося взяти його за руку, але він стояв такий далекий, замріяний... Я трохи відійшла,
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року