
Re: цензії
- 27.06.2025|Ірина Фотуйма"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
- 26.06.2025|Михайло ЖайворонЖитомирський текст Петра Білоуса
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
- 25.06.2025|Ігор ЗіньчукБажання вижити
- 22.06.2025|Володимир ДаниленкоКазка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
- 13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаЗвичайний читач, який став незвичайним поетом
- 12.06.2025|Ігор Зіньчук«Європейський міст» для України
- 07.06.2025|Ігор ЧорнийСни під час пандемії
- 03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськКаміння не мовчить: контур герменевтики
Видавничі новинки
- Вероніка Чекалюк. «Діамантова змійка»Проза | Буквоїд
- Джон Ґвінн. "Голод Богів"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. "У тебе є ти!"Проза | Буквоїд
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Електра"Книги | Буквоїд
- Павло Шикін. "Пітон та інші хлопці"Книги | Буквоїд
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
- Тетяна Висоцька. «Увага, ти в ефірі!»Книги | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Насіння кмину»Книги | Буквоїд
Події
Новинки перекладної літератури до Форуму видавців від DISCURSUS
Новинки видавництва DISCURSUS до цьогорічного Форуму видавців у Львові.
Озрен Кебо. Сараєво для початківців [пер. з Боснійської Катерини Калитко; дизайн Романа Романишин та Андрій Лесів]. — Брустурів : Дискурсус, 2017. — 144 с.
Це досвід освоєння нового трибу життя, зшивання в ціле клаптиків колишньої топографії уродженцем Мостара, герцеговинцем Кебо, що свідомо обрав життя в Сараєві у найважчий період його новітньої історії. І саме тому має повне право написати про Сараєво саме так, як пише: зі сліпучою іронією, щирим стражданням і любов’ю, від якої стискається горло.
Уривок:
Перший воєнний квітень минає під знаком великого виходу. Мудрі панічно тікають. Менш мудрим навіть не відкривається розуміння тієї паніки. Місто гасне. (…) Минуло лише два тижні, відколи почали стріляти, і на той момент ніхто ще не знає, який насувається голод.
Наші позиції визначились аж наприкінці квітня, коли обруч довкола міста остаточно затягнувся. Лише тоді стало зрозуміло, що буде не мир, а війна, і що це буде не справжня війна, а виснажування. Вмикаю світло та записую на аркуші імена людей, яких уже немає в Сараєві. Географія розпорошених: Заґреб, Стамбул, Варшава, Лондон. Залишилося декілька друзів на різних кінцях міста. Диявол ховається в деталях. Деталей не видно за ілюзіями. Вимикаю світло. Поринаю в темряву тривалістю в три роки.
Платеро і я / Хуан Рамон Хіменес [переклад з іспанської Юрій Ананко]. — Брустурів : Дискурсус, 2017 — 176 с.
Українською мовою книга ліричної прози «Платеро і я» іспанського поета Хуана Рамона Хіменеса (1881-1958), нобелівського лауреата за 1956 р., уже перекладалася, але в Україні виходить уперше.
Коли влітку 1905 року після чотирилітнього лікування в санаторіях під Мадридом і в самій столиці од нервово-емоційного виснаження повернувся Хуан Рамон Хіменес до рідного Могера, невеличкого містечка в провінції Андалузія на півдні Іспанії, з’явився в нього віслючок сріблисто-сірої масті, на означення якої є в іспанській мові окреме слово — Платеро. Саме так і було звати нового поетового приятеля.
Поетові нікуди не дітись від самотности, так само ж нікуди йому не дітись від потреби в слухачі. Отож і став Платеро для Хіменеса і свідком його самотности, а водночас тим ідеальним слухачем, майже другим «я» поета.
Уривок:
Платеро — маленький, пухнастий, м’який, такий навіть пухкий він зовні, неначе суціль із вати й не
має кісток. Тільки агатові люстерця його очей тверді, мовби два чорні лискучі скарабеї.
На лузі я його відпускаю, і він пасеться, лащачись писком до рожевих, блакитних та жовтих квітів… Ніжно гукну його: «Платеро!» — і він біжить до мене так радісно, аж здається, ніби сміються-подзенькують розквітлі дзвіночки в траві…
З’їсть він, скільки не даси. А смакують йому помаранчі, мандарини, бурштиново-сяйні мускатні виногрона, сизий інжир із прозорою краплею меду всередині…
Лагідний, він горнеться, мов дитя, мов дівчинка, але міцний і дужий тілом, ніби кам’яний. Коли в неділю на ньому верхи виїжджаю за місто, святково вбрані й статечні селяни знавецьки озираються на нього:
— Неначе з криці…
Атож — немов із криці він. Із криці та місячного срібла водночас.
Коментарі
Останні події
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва