Новинки видавництва DISCURSUS до цьогорічного Форуму видавців у Львові.
Озрен Кебо. Сараєво для початківців [пер. з Боснійської Катерини Калитко; дизайн Романа Романишин та Андрій Лесів]. — Брустурів : Дискурсус, 2017. — 144 с.
Це досвід освоєння нового трибу життя, зшивання в ціле клаптиків колишньої топографії уродженцем Мостара, герцеговинцем Кебо, що свідомо обрав життя в Сараєві у найважчий період його новітньої історії. І саме тому має повне право написати про Сараєво саме так, як пише: зі сліпучою іронією, щирим стражданням і любов’ю, від якої стискається горло.
Уривок:
Перший воєнний квітень минає під знаком великого виходу. Мудрі панічно тікають. Менш мудрим навіть не відкривається розуміння тієї паніки. Місто гасне. (…) Минуло лише два тижні, відколи почали стріляти, і на той момент ніхто ще не знає, який насувається голод.
Наші позиції визначились аж наприкінці квітня, коли обруч довкола міста остаточно затягнувся. Лише тоді стало зрозуміло, що буде не мир, а війна, і що це буде не справжня війна, а виснажування. Вмикаю світло та записую на аркуші імена людей, яких уже немає в Сараєві. Географія розпорошених: Заґреб, Стамбул, Варшава, Лондон. Залишилося декілька друзів на різних кінцях міста. Диявол ховається в деталях. Деталей не видно за ілюзіями. Вимикаю світло. Поринаю в темряву тривалістю в три роки.
Платеро і я / Хуан Рамон Хіменес [переклад з іспанської Юрій Ананко]. — Брустурів : Дискурсус, 2017 — 176 с.
Українською мовою книга ліричної прози «Платеро і я» іспанського поета Хуана Рамона Хіменеса (1881-1958), нобелівського лауреата за 1956 р., уже перекладалася, але в Україні виходить уперше.
Коли влітку 1905 року після чотирилітнього лікування в санаторіях під Мадридом і в самій столиці од нервово-емоційного виснаження повернувся Хуан Рамон Хіменес до рідного Могера, невеличкого містечка в провінції Андалузія на півдні Іспанії, з’явився в нього віслючок сріблисто-сірої масті, на означення якої є в іспанській мові окреме слово — Платеро. Саме так і було звати нового поетового приятеля.
Поетові нікуди не дітись від самотности, так само ж нікуди йому не дітись від потреби в слухачі. Отож і став Платеро для Хіменеса і свідком його самотности, а водночас тим ідеальним слухачем, майже другим «я» поета.
Уривок:
Платеро — маленький, пухнастий, м’який, такий навіть пухкий він зовні, неначе суціль із вати й не
має кісток. Тільки агатові люстерця його очей тверді, мовби два чорні лискучі скарабеї.
На лузі я його відпускаю, і він пасеться, лащачись писком до рожевих, блакитних та жовтих квітів… Ніжно гукну його: «Платеро!» — і він біжить до мене так радісно, аж здається, ніби сміються-подзенькують розквітлі дзвіночки в траві…
З’їсть він, скільки не даси. А смакують йому помаранчі, мандарини, бурштиново-сяйні мускатні виногрона, сизий інжир із прозорою краплею меду всередині…
Лагідний, він горнеться, мов дитя, мов дівчинка, але міцний і дужий тілом, ніби кам’яний. Коли в неділю на ньому верхи виїжджаю за місто, святково вбрані й статечні селяни знавецьки озираються на нього:
— Неначе з криці…
Атож — немов із криці він. Із криці та місячного срібла водночас.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/ukraine/2017/09/07/140501.html
|
