Головна\Події\Фестивалі

Події

30.12.2013|10:42|Світлана Костюк

Українські літератори побували на міжнародному конгресі «Література і мир» в Пакистані

Міжнародний конгрес «Література і мир» зібрав у місті Лахор (Пакистан) представників 35 країн світу, серед яких Великобританія, Індія, Палестина, Німеччина, Литва, Пакистан, Японія, Судан, США тощо.

Вперше на цьому престижному науково-літературному заході взяли участь представники України. У конференц-залі конгресу було надзвичайно приємно споглядати рідний жовто-блакитний стяг у сусідстві з прапорами інших країн світу. На запрошення колишнього прем`єр-міністра Пакистану, нинішнього мера міста Лахора, відомого у світі письменника Факхара Замана на конференцію від України прибули поет і науковець, доктор наук із соціальних комунікацій Ігор Павлюк, літературознавець, кандидат філолологічних наук, головний редактор журналу «Всесвіт» (де роман Факхара Замана вперше було надруковано в 1986 р.) Дмитро Дроздовський і авторка цих рядків – волинська поетеса, педагог, журналіст Світлана Костюк.

Коли українські учасники конгресу кількома словами згадали про  Євро-Майдан і про свою участь у ньому, виявилося, що за цією дивовижною подією пильно стежить увесь світ, зокрема і на індійському субконтиненті.

Потім була неофіційна зустріч із місцевими парламентарями, представниками інших делегацій.

Пропонуємо виступ на Конгресі Ігоря Павлюка у перекладі українською мовою. Сам виступ звучав із уст автора англійською мовою.

Шановне Товариство!

Дорогі близькі і далекі, реальні та віртуальні друзі!

 

Я з моїми друзями дуже вдячний Вам за запрошення до чудової країни на цей поважний Міжнародний Конгрес, де говорять про найсвятіше для мене: про мир та літературу.

Прилетіли ми до вас прямо із Євро-Майдану у центрі Києва.

Із тих пір, як я у дуже важкі хвилини свого життя почав довіряти зорям і своїй малій батьківщині – рідному Поліссю на заході України, беручи для боротьби сили в нього, як античний Антей в матері-землі, почали збуватися мої світлі мрії.

Так ще рік тому журналісти в інтерв’ю запитували мене, де я хотів би побувати. Я казав їм і своїм друзям, що дуже хочу полетіти в космос, але перед тим відвідати місця на землі поетично-магічної Індії чи біля неї.

Як бачите, моя мрія збулася!

Навіть швидше і у кращій формі, ніж мені могло приснитися.

Адже тут, у Пакистані, куди мені порадив полетіти з моїми друзями лауреат Нобелівської премії Мо Янь, а запросив нас Факхар Заман, я бачу геніально мудре співжиття древніх культур і цивілізацій, презентоване душами добрих і світлих людей, які нас тут зустріли.

Тут моє серце відчуває точку перетину поетичних енергій по вертикалі і по горизонталі, у часі і в просторі.

Лахор не менш поетичний, ніж моє Полісся в Україні, яке історично також перебуває на перетині різних культур, адже лежить на кордоні трьох країн – Польщі, Білорусії, Росії.

Полісся, як вся Україна, на жаль, пережило багато воєн, голокост, техногенну катастрофу ХХ століття – сумновідомий у цілому світі Чорнобиль.

Я реально відвідав чимало країн світу.

А у своїх текстах – чи не всі.

Кілька років жив у Америці, в Росії, був на поетичних фестивалях в Ірландії, в Польщі, в Грузії, в Туреччині...

І тому з певністю можу сказати: всі люди планети, не дивлячись на розбіжності між ними, плачуть і сміються від того самого.

Це я зрозумів, відчув, коли мій маленький вірш «Дівчинка» почали перекладати різними мовами світу.

 

ДІВЧИНКА

 

Плаче дівчинка боса

На бабусин поріг.

Розчарована осінь

Клигає по дворі.

 

На душі, прохолода.

Навіть півень затих...

 

– А кого тобі шкода?

Каже дівчинка:

– Всіх ...

 (Translated by Thomas Moore, Irish poet and bard)

 

Я пишу вірші на три основні теми: про батьківщину, про кохання і про космос.

Поезія для мене – це нетутешня музика, написана словами, це, на моє екзистенційне переконання, – шлях до релігії, яка зв’язує людину з Богом, із предками та нащадками.

І навіть тоді, коли релігії розділяють людей, поезія пов’язує людину з людиною, з природою. І якщо економіка, політика тримають на цьому світі народи, то поезія – окрему людську душу.

Вона як найбільш концентрована модель людської думки і почуття, раціо та емоціо поширюється у видимому і невидимому космосі скоріше за світло, на якому побудована теорія Альберта Ейнштейна.

Поезія робить суспільні явища явищами циклічними, природними.

У тому її місія.

Поети об’єднують народи навіть тоді, коли політики їх сварять між собою.

Це я знаю реально.

Адже перекладені книги моїх віршів були надруковані в Польщі та в Росії тоді, коли державні стосунки між нашими країнами були не найкращими.

Поезія – як молитва дитини.

Між ідеологією, комерцією, міфологією – поезія врятує Бога в людині і людину в холодному космосі, куди, я впевнений людство має переселятися з нашої спільної колиски – планети Земля, де є наші спільні предки.

Боротьбу за світло, тепло, любов і розуміння між людьми потрібно починати із себе.

Адже той, хто переміг себе, переможе світ і зло в ньому.

Я впевнений, що про відвідування цього авторитетного міжнародного Конгресу на чудовій Землі я розповідатиму в Україні і в подальших моїх мандрах світом. Я напишу цілі цикли екзотичних, світлих і добрих віршів, які повернуться до вас у перекладах.

Я хочу і все робитиму для цього, щоби у ХХІ столітті поезія у світі романтично воскресла у тій потужності, яку вона мала у ХІХ столітті.

 

Шановне Товариство!

Запрошую вас на моє магічне Полісся.

У нас іще багато дерев, щоби робити із них книги поезії, багато чистих озер, річок, дивовижних птиць і тварин, які надихають на написання нових поетичних і не тільки поетичних, книг.

 

ЗНОВУ ВДОМА

 

Я знов там був душею і думками...

Свята бабуся молиться Землі.

Як очі – небо.

І сміється камінь.

І дід лежить під берегом, як хліб.

 

Вогонь помер.

В очах відбитий Місяць...

Наш Бог живе у церкві, як в тюрмі.

Мисливським рогом згадує Полісся

Усе, що у галактик на умі.

 

Дорога-промінь в соснах поламалась.

Русява шишка впала в тінь свою.

Мов тиша, бродить привид князя Мала.

Я бачу, а сміятися боюсь.

 

Сліпа хатина.

Скошений чорнобиль.

Тоненький вітер – сни очеретів.

А час іде.

Нічого час не робить.

Але ж, погляньте, – ліс осиротів.

 

Але ж почуйте: мохом, як морозом,

Заріс Перун.

І коні не іржуть.

А час пішов...

Жовтіють верболози.

Все людство спотикнулось об межу.

 

Вагітних мало.

Весни не солодкі.

Ніхто себе не вміє обмануть.

Діди весняно ходять на колодки

Мовчати в душу яко в таїну.

 

Через вогонь зростається залізо.

Через сльозу...

Ох, що через ельозу!..

Тут рейки вже.

А я все древнім лісом

Русалку залоскочену несу.

 

Дрімучий світ –

І раптом: добре й легко.

І просто так...

Колиска і крило.

 

Ми всі ще – час.

Ми близько і далеко.

 

Ми любим біль.

Нас довго не було.

(Translated by Steve Komarnyckyj)

 

Бажаю нам усім стільки фізичного і духовного здоров’я, щоби пережити те творче щастя у мирному поетичному світі, яке нас чекає.

 

Ігор Павлюк



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери