На обговорення до місцевої книгарні «Є» завітали шанувальники історичної прози, адже про Ужгород вийшло не так багато романів. А про життя в місті над Ужем в ХІХ столітті майже нічого не написано в українській белетристиці.  

Світлана Тодер, яка вела дискусію, зауважила, що важко визначити жанр «Капітана Алоїза», адже він побачив світ у серії «Ретророман», має закручений детективний сюжет, чітко виражені любовні колізії. Водночас книжка пронизана сатиричним настроєм, містичними сценами. 

Сам автор Олександр Гаврош називає свій роман химерним. Традиції химерної прози нерідко сповідували автори історичних романів, як-от Роман Іваничук («Манускрипт з вулиці Руської»), Олександр Ільченко («Козацькому роду нема переводу»), а також Валерій Шевчук та Юрій Винничук у різних творах. 

Перше видання «Капітана Алоїза» вийшло у 2013 році. За цей час автор пройшов значну внутрішню еволюцію, тому друге видання  не тільки більше на третину за обсягом, але й різниться за настроєм, глибиною зображення героїв та й самого Ужгорода, який у романі постає самодостатнім містичним персонажем. 

Літературознавець   Олег Хававчак назвав роман постмодерним. Адже тут є все, що характерне для постмодерної літератури: гра, карнавальність, підміна понять, приховані сенси (прототипи, які відомі для певного кола читачів), інтертекстуальність (як-от згадка про «Веселий цвинтар» Василя Стуса). Викладач кафедри української літератури  Ужгородського національного університету особливо відзначив роботу автора над мовою, що залишає міцний післясмак, як після добре витриманого вина. 

Олександр Гаврош погодився, що роман є певною роду літературною провокацією і поставив «Капітана Алоїза» у ряд інших сатиричних романів про Ужгород – «Валет Валентина Другета» Сергія Федаки та «МУР: малий український роман» Андрія Любки. За бурлескним настроєм вони вельми близькі, що дає підстави говорити про певну тенденцію в крайовому письменстві, якої нам раніше бракувало. Адже сатира та гумор у літературі Закарпаття  були представлені вкрай мало. У ХХ столітті серед найвдаліших можна назвати роман «Кар’єра» Володимира Бірчака та повість «Житіє Антона Кукурічки» Івана Чендея. 

На гумористичності «Капітана Алоїза» наголосила і дослідниця історії Ужгорода Тетяна Літераті: «Я прочитала роман на одному диханні в поїзді «Ужгород-Київ». Мої сусіди в купе, напевно думали, що зі мною щось коїться, бо я від душі реготала». Тетяна Літераті вважає, що таких книжок про Закарпаття нам дуже бракує, а «Капітана Алоїза» назвала улюбленим романом про Ужгород.

Модераторка Світлана Тодер вражена, наскільки автору вдалося відтворити атмосферу маленького провінційного містечка в 1871 році:  «Трохи зачіпало, що наші сучасники в романі виглядають не надто шляхетно, навіть у порівнянні з тодішніми мешканцями Унгвара. Та й сам образ десятитисячного міста далекий від того, який тепер вихваляють гіди туристам. Однак у всіх цих описах відчувається небайдужість автора до рідного міста, його вболівання за минуле і сьогодення. І хочеш-не-хочеш після книжки закохуєшся у давній Ужгород». 

Своєрідний підсумок презентації підвів доктор історичних наук Сергій Федака, наголосивши, що Ужгород під пером автора перетворився на місто-міф, яке «нікуди не зникло всупереч технічному прогресу, а продовжує жити всередині нас».