Вірші українців чудово переклав поет, композитор, автор популярних пісень, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії Румунії та керівник Фундації Пауль Полідор.

         Це – вже 30 зарубіжна книжка Сергія і Тетяни. За збірку «Береги» вони стали лауреатами міжнародного фестивалю поезії в Румунії, у Бухаресті.

         Пропонуємо вашій увазі відгук на цю книжку відомого румунського поета Пауля Полідора.

«І буде тиша кольору надії...»

Книжка «Береги» створена двома несхожими за своєю художньою манерою українськими письменниками – Тетяною і Сергієм Дзюбами. На її сторінках подано прекрасний приклад неповторної поетичної майстерності, довершеності форми та змісту, цікавого образотворення і метафоричності.

         Своєю творчістю поети Тетяна та Сергій Дзюби яскраво представляють сучасне українське письменство. Такі різні за характерами, уподобаннями, мистецькими амбіціями, стилем поведінки, вони обоє – письменники від Бога, особистості з широким спектром занять та інтересів у повсякденному житті.

         Літературна критика, наукова та перекладацька робота, журналістика, видавнича справа і редагування – все це невелика частина їх спільних або особистісних зацікавлень. Вони прагнуть не тільки популяризувати свою поезію за кордоном іншими мовами (Тетяна і Сергій – автори численних книг, перекладених багатьма мовами світу), але й водночас сприяють появі творів іноземних письменників у своїй рідній українській культурі. Обоє літераторів – активні учасники різноманітних видів сучасної літературної співпраці, якими є участь у міжнародних поетичних фестивалях, видавництво книг, публікація наукових статей і перекладів.

         Автори цієї збірки – справді дуже талановиті творчі індивідуальності з багатим духовним досвідом, у чому читачі в Румунії можуть пересвідчитися, прочитавши вибрані вірші обох поетів.

         Поезії українки Тетяни Дзюби – ускладнені і лаконічно афористичні, побудовані на алегоричних та асоціативних чинниках, позначені високою чутливістю до відтінків смислу і краси виразу. Чимало віршів написані верлібром, однак читаються дуже мелодійно завдяки внутрішньому ритму та вдалому звукопису – асонансам й алітерації.

В її цікавих текстах – пошук гармонійності людських стосунків, часу і простору. Авторка описує й осмислює існування, яке відчуває інтуїтивно. Вона – поет мудрості, яскравих контрастів і життєвих формул. Відчуття екзистенційної самотності поетеси знаходить вираження в емоціях та переживаннях її ліричної героїні, спробах зрозуміти потаємний духовний світ. Тетяна Дзюба у своїй поезії малює картини внутрішнього «я» і мінливої дійсності, відтворює всеосяжний діалог особистості з універсумом. Слова, які використовує поетеса, мають надзвичайно глибоку семантику. В її творах одночасно існують реальність та фантазія, а іноді – навіть метафізика буття:

І буде тиша кольору надії,

І буде спокій кольору щастя,

І впаде яблуко, розлетівшись надвоє,

Його половинки з´їдять щасливі закохані,

І не помітять за гіллям заплаканої Єви,

Яка прокляла свій давній авітаміноз.

Така лірика мисткині передає складність людини, конфлікт цінностей, внутрішню боротьбу та трагедію, іншими словами, масштаб людського у людині, біблійний масштаб. Де є місце роздвоєності, сумнівам та ризику – ризику віри, ризику любові, ризику творчості. Де є місце смерті, як міри любові / віри / творчості, та вічним запитанням. Де нероздільно переплетені протест і страждання, віра і безнадія. У поезіях Тетяни втілена проблемність людини, її дивовижна «розіп’ятість» між світом «горішнім» і «долішнім»; та проблемність, яка наділяє поезію безсмертям.

Залишишся лиш візерунком вокзальним

На вутлих причалах мого життя,

Де біла циганка у чорному залі

Вколисує долі сумне дитинча.

Ти – лиш візерунок, химерний і тонкий,

У храмі прощання й вчорашнього чаю.

Ти – знак повороту шаленої гонки,

Який проминула (чи ще проминаю?).

Десь вірність і віра сплелися корінням.

Не вийти із кола магічних обручок.

А цей візерунок – примарною тінню,

Мов розпис на тілі індійця-гаучо,

Чи квітка міледі, очищена болем,

На вогкім цямринні міражних криниць

Втамовує спрагу любов наша – Голем*,

А світло – жагу невидющих зіниць.

         ---------------------------------------------------

         * Голем – штучна людина, яка, на відміну від міфічної, не створена з глини, а є породженням людського розуму та праці (фантастичне гіперболізоване відображення пошуків у цьому напрямі алхіміків і кабалістів). У домівці свого «автора» Голем виконує всіляку важку роботу, – відбиток мрії, що людина у такий спосіб звільниться для творчості. Вийшовши з покори, стає страшним і некерованим. 

           У «Триптиху» Тетяна витончено змальовує швидкоплинність  нашого життя, а відтак – і скороминущість зваб, захоплень і пристрастей, та водночас непроминальність усього справжнього.

Немов у гарній переливчастій акварелі, поліфонічним спектром тонких асоціацій надзвичайно філігранно відображаються варіації природних та душевних змін, вічний феномен метаморфоз буття, ритмів довкілля і чутливого серця у поезії:

Сніг лапатий – син слухняний віхоли.

Полозки санчат – півусмішки.

Ми з планети круглої в небо їхали.

Звісно, білі ангели – діти трішки.

І кидалось сонце вслід цуценям рудим,

І від сміху в кров розсікались губи.

Як розтане швидко цей зимовий дим –

Хтось у ньому лиш рукавичку згубить…

Чи зоріла доля нам, чи звізда вертепу

Крізь шинельних буднів непохитний стрій?

… Не сахайсь закляклих серед степу

Кам’яних бабів – невідбулих мрій.

Високу поетичну майстерність, бездоганне володіння пером та словом Ви з перших рядків відчуєте і у віршах Сергія Дзюби. Його поетичні рядки позначені творчою індивідуальністю й неповторністю. Ліричні переживання й емоції він майстерно передає як у римованих віршах, так і у верлібрах та білих віршах. Здебільшого Сергій прямо, акцентовано і відверто висловлює власні почуття та думки образними поетичними рядками:

         На віях – осінь, в косах – перший сніг,

А очі прагнуть молодого літа…

Хотіти – гріх, і не любити – гріх,

І гріх любити неталановито!

Пречиста осінь, твій опальний друг

Цю старість приміряє лицемірно…

Одна метагалактика – покірна:

Космічний біль і безкінечний круг.

         Та водночас поет дивує нас дуже витонченою алегоричністю чутливого образотворення. Він класично торкається тонких душевних фібрів читача неповторними рядками:

Одного разу двічі

я ввійшов у одну й ту ж річку,

щоб назавжди розчинитися в її тілі.

І тоді, пронизаний Космосом,

на крихітній рубіновій планеті

побачив своє дитинство –

чорнявого хлопчика,

який міцно притискав до грудей

мої мрії.

Інтимній ліриці поета притаманні складні та витончені емоції, проникливо і щиро висловлені сердечні почуття:

         Тані

         Душа – мов скрипка: пилом припада

І враз страждає на високих нотах.

Ти ще струна – не думай про літа,

Ти закохайся в мене у суботу.

Душа – як рима: все шука слова,

Мандрує від поеми до поеми.

Ти знаєш: благодать – де нас нема.

Немає нас в Парижі і Сан-Ремо…

Ти відпочинь – мов квітку, не зірву.

У мене тільки чуб – від Одіссея.

Так хочеться душі, як божеству,

Щоб хтось молився хоч колись на неї.

Презентуючи вам румунською мовою творчість Тетяни та Сергія Дзюби, маю впевненість, що у їхніх поетичних рядках ви знайдете неповторну мелодику, оригінальний авторський колорит, з якого, мов спраглий із чистого джерела, нап’єтеся цілющого нектару одухотвореної української поезії, милуючись вишуканими, ліричними образами, відчуттями й асоціаціями. А вихід у світ цього видання сприятиме взаємному зміцненню культурних румунсько-українських стосунків.

Пауль Полідор,

поет, перекладач, композитор,

автор пісень,

м. Бухарест, Румунія