Вперше твір письменника побачив світ українською мовою (над перекладом працювала Маріанна Кіяновська). Він є спробою автора пояснити для людей і для себе як це – усвідомлювати, що твоє життя більше ніколи не буде таким, як раніше. Захід відбудеться у вівторок, 20 червня, у книгарні «Є» за адресою: м. Львів, проспект Свободи, 7. Початок – о 18.30, модератор зустрічі – Мар’яна Савка, за участі перекладача Маріанни Кіяновської. 

Володимир Рафєєнко – український письменник, який вимушено переїхав з Донецька у Київ. Свій роман «Довгі часи» написав російською мовою, вони разом з україномовною версією майже одночасно вийшли в Україні. 

«Цей текст став для мене в певному сенсі терапевтичним. Він виходив з мене так само, як і виходить біль, – каже Володимир Рафєєнко. – Без нього я не зміг би жити й вижити у тій ситуації, в котрій опинився три роки тому. Зрозуміло, що книга спрямована проти сучасного ідеологічного про-російського дискурсу, хоч і написана російською мовою. Ця книга – художня і філософська спроба осмислити те, що наразі відбувається в нашій країні. Спроба культурного та онтологічного спротиву тій темряві, що прийшла до нас зі Сходу». 

За словами Рафєєнка, у якого на Донбасі залишився дім, батьки та бабусі, «Довгі часи» – це можливість пробачити всім і попрощатися. «Неможливе повернення у той контекст, – каже він. – Неможливо повернутися у той ментальний стан і повернути собі попереднє ставлення до російської культури. Є речі, котрі я ніколи не пробачу ні собі, ні тим, хто приніс війну в мій дім. Але мій текст – спроба вибачитися за те, що ніколи більше не буду дивитися на речі так, як я дивився. І спроба пробачити часу, що я існую в ньому, а він жодним чином не враховує мене і робить мені настільки боляче». 

«Довгі часи» — міська балада, казка для дорослих про життя і смерть в часи війни, де фантасмагоричне та ірреальне перемежовується з дійсністю, правдою нашого буття. Роман складається з двох частин. Перша — це моторошна казка, де на околиці Z у триповерховій лазні «П’ятий Рим» без сліду зникають окупанти і щоранку лунає гімн України, де колорадські жуки з ногами-кинджалами перетворюють роздачу гуманітарної допомоги на бійню, де, врешті, аби потрапити у Київ, потрібно прийняти смерть. Друга частина — новели, написані у реалістичній манері та вплетені у тло казки. Новели про людей, які живуть і виживають у Донецьку. Реальні долі, реальні історії, від яких стискається серце. 

Андрій Бондар, письменник: «Я приголомшений якістю цього тексту і тим, наскільки багато в ньому є різної сили. Це текст про війну, яка не припиняється. Про реальну війну і про ту, яка сконструйована автором. Для мене цей текст став певним підсумком сучасної російської літератури».

Юрій Андрухович, письменник: «Будемо сподіватися, що й українською мовою з’явиться нарешті хоча б один твір, рівний Рафєєнковому».