Re: цензії

- «За Борисом Грінченком ("Словарь української мови", т. ІІ, ст.267) Ваше прізвище етимологічно походить від "кокот - шалун, резвое дитя", а "кокотіти - лепетать, болтать". Як, на Вашу думку, яке з цих визначень найбільш відповідає Вашому місцю в сучасній українській літературі?»

- У свій час, на першому курсі університету, ми досліджували етимологію прізвищ, - розповів Андрій, - тоді мені не вдалося розкрити таємницю свого прізвища. Чернігівські студенти виявилися більш допитливими, дякую.

Андрій розповів, що у свій час влаштувався у Ніжинську міську бібліотеку для того, щоби читати книги улюблених авторів – Луї Буссенара, Томаса Майна Ріда, Рафаеля Сабатіні вдома. Адже читати їх можна було тільки у читальному залі, а Андрій зізнався, що любить читати вдома, лежачи на дивані, із лампочкою над головою.

-Я проник до бібліотеки, мов Штірліц втерся у довіру, і за це мені надавали можливість брати книги додому.

-«Сьогодні Ніжин асоціюється з двома знаними письменниками - Андрієм Кокотюхою та Миколою Гоголем. Наскільки затишно Ви почуваєтеся у компанії з великим містифікатором?», - запитала читачка Христина Чуднова.
- Ніжин асоціюється не лише з Гоголем і Кокотюхою, - з усмішкою відповів гість, - у педуніверситеті висить цілий іконостас достойників. Із сучасних хочу згадати Анатолія Дністрового (Астаф’єва), який теж вчився у Ніжині, ну, і, звичайно, Євгена Гуцала. Я маю п’ять улюблених письменників, наприклад перечитую Стівена Кінга, але перечитувати його не буду, на відміну від Миколи Гоголя, який для мене перший серед кращих. Я почуваюся затишно в одному ряду з ним, але нас порівнювати рано.

- «Ваші "Шлюбні ігрища жаб" у свій час виявилися вдалим пострілом. Вашу влучність серед найперших тоді оцінила Соломія Павличко. Чи в повну міру Ви виправдовуєте її сподівання?» - запитала читачка під ніком Василиса.

- «Не знаю як би вона оцінила сьогодні мій доробок, будь серед нас, але тоді насправді вихід книги виявився вчасним. Адже у цьому жанрі на той час практично ніхто не писав. Виходили історико-патріотично-пригодницькі романи, а побутовий кримінал був відсутній.

Ситуація не змінилася і досі. На сайті «Буквоїд» я веду рубрику «Кримінальне чтиво», де пишу рецензії про українські детективи. За останній рік я купив аж п’ять книжок, в той час як у Росії у цьому жанрі щоквартально виходить на порядок більше. Загалом я видав до 30 власних детективів. Сьогодні я готовий писати все, окрім мелодрами і фантастики - я перебуваю у конфлікті із українським менталітетом. Рекомендую, до речі, ознайомитися із книгою Олександра Стражного «Український менталітет».. Він пише, що українці люди надзвичайно сентиментальні, відірвані від реальності. Це стосується забобонів, адже ми після лікаря йдемо до бабки-шептухи, і не завжди йдемо до лікаря після бабки-шептухи. На відміну від інших слов’янських народів маємо найбільше днів, коли не можна працювати.

Особисто я люблю писати детективи, трилери, пригодницькі романи – словом все, що не мелодрама і не фантастика. Історії про людей, що потрапляють у незвичайні ситуації. Ми впізнаємо у них себе і думаємо щоби ми зробили у тій чи іншій ситуації. Не люблю писати на замовлений сюжет, бо це виходить нещиро.

Щодо планів. Я хочу написати 22 книги пригодницького жанру, дії котрих би розгорталися у різних куточках країни. У 2006 році вийшов роман «Темна вода», сюжет якого розгортається на землях Чернігово-Сіверського краю. До речі, роман відзначений гран-прі «Коронації слова».

- «Чи мають відношення Ваші «Страшні історії» до феномену «Ніжина - міста митців»? Адже містичним чином храми Ніжина утворюють хрест, орієнтований зі сходу на захід. Місцеві жителі пояснюють цим хрестом незвичну кількість митців на одиницю площі у порівнянні з іншими містами?» - задала питання читачка Юлія Анос.

- «Я чув і обізнаний із цією легендою. Теж саме кажуть про себе мешканці будь-якого міста країни, за винятком хіба що Сум і Рівного. Звичайно, мені б хотілося, щоби Ніжин був містом митців. Щоб там було принаймні три книгарні, як за моїх часів. Відносно моїх книг для дітей - «страшних історій», то ця серія, яка вийшла у видавництві «Грані-Т», об’єднана спільними діючими особами.

Це один великий серіал, що складається з 12-х окремих сюжетів. Ці історії розповідають про підлітків, школярів, які потрапляють у непередбачувані, найскладніші ситуації, коли потрібно приймати рішення, не радячись з батьками.

Інша моя книга, що вийшла у цьому ж видавництві, вже з іншої серії – «Життя видатних дітей». У цьому проекті взяли участь усі рейтингові письменники, окрім Марії Матіос і Василя Шкляра. Кожен показав своїх улюблених … діячів, героїв, особистостей, яким уявляє їх дитинство. Історії геніального дитинства із «Серії життя видатних дітей» можна вважати посібником, що зробить вас батьками видатної особистості.

- «Злі язики подейкують, що у себе «під подушкою» Ви зберігаєте якісь там ментівські медальки і навіть погони лейтенанта, старшого. Чи не було з Вашого боку чесніше написати справді викривальний матеріал типу етеенівського «Меча»? – запитала читачка під ніком Василиса.

- Я найменше хочу викривати когось. У нас в Україні викривати – все одно, що зливати в унітаз. Нині маю медаль срібного «Георгія» за фільм «Тупик», як автор сценарію. Це довга історія, єдиний фільм кіностудії імені Олександра Довженка знятий за бюджетні кошти у 2008 році. У ній представлені чернігівські реалії і за наполяганням режисера ми ввели міліцейську лінію. Тоді керівництво МВС видало режисеру Григорію Кохану цілий набір нагород. Тоді прийшов і каже: чи не хочеш отримати нагороду?

Маю нагороду за зразкову службу у внутрішніх військах. Коли я працював у журналі «ПіК», то активно співробітничав з прес-службою внутрішніх військ. І мене відзначили за найкраще висвітлення правоохоронної тематики. Щодо погон. У свій час я відбув військову кафедру, отримав звання молодшого лейтенанту, щоправда, не знаю яких військ. Коли мене атестували політруком – СРСР наказав довго жити.

Разом з Андрієм КМЦ «Інтермеццо» відвідала заступник директора київського видавництва «Грані-Т» пані Любов Лазарєва. Вона презентувала серію сучасної літератури для підлітків – ці книги по всій Україні були представлені для конкурсу рецензій школярів. Але, як не прикро, Чернігівщина найменше фігурує серед його учасників. Представниця видавництва поскаржилася на нерозуміння місцевою владою важливості конкурсу.