Рядки довідки у Вікіпедії про Аллу Рогашко лаконічні і чіткі. Додам від себе, що пише вона з творчою насолодою, плідно і успішно. У її творчому доробку шість романів, участь у п’яти збірках оповідань, чимало публікацій у різних часописах та на літературно-мистецьких сайтах, декілька театральних постановок, публіцистика. За свою наполегливу працю письменниця має визнання в Україні, чималі наклади видань і заслужені нагороди, а саме: диплом переможця конкурсу 2019 року «Краща книга Рівненщини» у номінації «Краще прозове видання» (за книгу «Її сукня»); диплом переможця конкурсу 2020 року «Краща книга Рівненщини» у номінації «Краще видання для юнацтва і молоді» (за книгу «Сни з колодязя»), звання лавреатки першої премії імені Ірини Вільде 2022 року за роман «Провидець», лавреатки літературно-мистецької премії ім. Пантелеймона Куліша за роман «Провидець».

Сьогодні Алла Рогашко – гостя сторінки «Про письменників – цікаво». І мені не терпиться запитати письменницю про ті особливості її творів, які найбільше характеризують її неповторну творчу манеру, інтригують сюжетною напругою і провіденційністю. 

- Пані Алло, судячи з коментарів, згадок, відгуків про Вашу творчість, читачі сторінки «Про письменників – цікаво», як і українські читачі загалом, знають про Вас багато, але, мабуть, далеко не все. І якщо говорити про початок творчого шляху, то відколи, яким фактом, подією починаєте для себе його відлік?

- Певно, з першою виданою книжкою «Осіннє Рондо місячної ночі», дев’ять років тому. Коли вже втрачала надію достукатися до видавців і опускала руки – раптом дуже швидко видавництвом «Клуб сімейного дозвілля» було прийняте рішення видати цей роман. Так воно зазвичай буває, бо такі закони всесвіту: коли перестаєш «битися лобом об стіну», зміщуєш фокус і відпускаєш – лише тоді тебе спіткає омріяне… 

- Завдяки яким чинникам, старанням чи удачам Ваш творчий шлях став шляхом до успіху, до тих вершин, на яких письменник здобуває популярність, визнання, прибутки від реалізації книжок і усвідомлення своєї участі у складному і напруженому сучасному літературному процесі. Що б Ви порадили колегам, зокрема молодим, амбітним і цілеспрямованим? 

- Одверто кажучи, про цей аспект я не замислююся. Фокус уваги тримаю на творчості, а не на зовнішніх обставинах і процесах. Мій шлях – він невпинний, але до якихось вершин ще дуже далеко. Зрештою, кажуть мудреці, коли ти дістаєшся вершини – втрачається сенс. Бо сенс буття саме у ході тим шляхом, у подоланні перепон, вирішенні задач, невпинному особистісному розвитку, словом, у Рухові. Порада моя єдина: не зупинятися, в жодному разі. Навіть якщо весь світ проти тебе, навіть якщо найближчі вмовляють полишити все і зайнятися чимось іншим, на їхню думку, важливішим. Це не сліпа впертість. Усе просто: ніхто, крім нас самих, не може знати порухів нашої душі, а близькі можуть помилятися. Важливо слухати своє серце і йти обраним шляхом. Без варіантів. Коли ми робимо перший крок до омріяного – сам всесвіт нам починає допомагати і підтримувати. А якщо збиваєшся зі свого шляху, блукаєш манівцями і не використовуєш даровані тобі Небесами можливості – потім з тебе запитають... 

- Маєте рацію, пані Алло, мені імпонують Ваші поради, я теж вважаю, що успіх любить наполегливих і цілеспрямованих. Ви здобули музично-педагогічну освіту. Музика постійно присутня у Вашому житті, у творчості, і, мабуть, вона відіграє певну роль у налаштуванні на твір, на тему, на окремі епізоди? 

- Музика – не просто частина мене, це мій життєвий пульс. Без музики ще жодного рядочка не написала, хіба окрім тих, які прокидають мене посеред ночі й немає часу вмикати ноутбук, занотовую у записник у тиші. Музика зі мною по життю, це мій акумулятор... 

- У сюжетах Ваших книжок чимало містичного і таємничого, а в реальному житті з Вами траплялися містичні, езотеричні пригоди, які неможливо було раціонально пояснити?

- Містика для мене – реальність, лише трішки інша, та, яку відчувають не всі. Довкола моїх текстів – усіх! – обертається непоясниме і деколи вражаюче, стикаючись з яким, думаєш: як? Не може бути! А воно – є... Тому атмосфера моїх творів – насправді, моя особиста атмосфера, моє світовідчуття, моя реальність. Приміром, коли напишеш щось, а потім виявляєш, що так було, але я про те не знала. Чи навпаки, описане починає втілюватися в реальність. Якісь деталі, дрібнички, зустрічі, події, люди – все це ланки ланцюжка, які нанизуються одне на одне у непояснимий спосіб, це для мене диво. Хоч водночас реальність. Наведу приклад. Коли писала роман «Сни з колодязя» - мій персонаж поїхав на хутір (реальний, де провів дитинство мій син) і там, блукаючи у мареві безчасся, натрапив на підземелля, в якому виявив рештки повстанців. Звичайно ж, я вважала це вигадкою затьмареної свідомості, адже пишу переважно пізніми вечорами і ночами. А втім, коли роман був дописаний, син поспілкувався зі старожилами, і виявилося, що поблизу хутора, справді, є підземелля, у якому в часи Другої світової ховалися повстанці. Як це назвати? Магія? Реальність? Як ми з моїм героєм втрапили у це? І таких прикладів можна пригадати багато…

- О, як цікаво працює Ваша свідомість! І як Ви, пані Алло, ставитеся до магії, езотерично-духовних практик, мольфарства, знахарства, чаклунства – до тих таємничих видів дяльності, які так віддавна ваблять людей і водночас лякають? І що думаєте про застереження, про яке ідеться у давньому вислові «Коли заглядаєш у безодню, то в якийсь момент безодня зазирне у тебе»? 

- Власне, це майже те, про що я говорила вище. Все це – частина всесвіту, все це посеред нас чи то пак, ми посеред цього усього таємничого і для нас незбагненного, яке ми силкуємося осягнути, але лиш на мізерну крихточку іноді вдається доторкнутися до того – і це неймовірно... Мене надзвичайно захоплюють видячі люди. Ми – звичайні, дивимося, а вони – видять. Лякатися немає чого, якщо всередині Світло і чисті, щирі наміри. А тінь... Без тіні ми би не бачили Світла. Ніцше дуже добре сказав, бо направду, те, на чому ми фіксуємо свою увагу, поволі поглинає нас. 

- Все ж, коли мовити про техніку написання художнього твору, то, вважаю, містика, езотерика – це радше засіб, прийом. А крім того, у Ваших творах багато романтики, історичного краєзнавства, любовних почуттів… І, певна річ, Ви, як письменниця глибокої філософії і серйозних смислів, найперше вкладаєте у свої твори важливі думки та моральні ідеї. У чому Ви хочете переконати читачів, навчити, застерегти? 

- У жодному разі не маю наміру когось у чомусь переконувати чи вчити. Сама досі проходжу різні життєві уроки, і це нормально, вважаю. До того ж, у кожного власний шлях, власні уроки, які людина мусить проходити самотужки, в переосмисленні, прийнятті і усвідомленні. Все, що закладається в мої тексти – закладається мимоволі. Позаяк пишу я лише в потоках натхнення, то вже по тому, коли перечитую, сама відчитую і розумію посили, які мимоволі заклалися в текст. Зрештою, кожен, хто читає мої тексти, для себе відчитує щось своє – те, що йому найважливіше і найпотрібніше в той чи інший життєвий проміжок. До того ж, кожен з нас зчитує будь-яку інформацію крізь призму власного світовідчуття, один і той самий шматок тексту дві різні людини можуть сприйняти по-різному, хоч там узагалі може бути закладено зовсім інше. Так буває… 

- Безперечно… І де Ви, пані Алло, берете сюжети для своїх творів? 

- Радше ідеї, бо сюжети я ніколи в житті не прописувала і не планувала. Ідеї мимоволі виникають з якоїсь дрібнички – це може бути якесь відчуття, життєвий епізод, сновидіння, а вже потім вони починають поволі обростати сюжетними лініями, подіями і смислами, я блукаю в туманній імлі разом зі своїми персонажами і уявлення не маю, що на них чекає. Іноді буває, наближаючись до фіналу, виникає думка, як можна закінчити твір і що буде з героями, але вони все одно вирішують по-своєму. І на те нема ради:)

- Он як! І на завершення нам було б цікаво традиційно дізнатися про рукопис, над яким працюєте, про Ваші життєві і творчі плани. 

- Сьомий роман «Містеріум» пишеться вже третій рік. Як і в усіх попередніх моїх романах, події розвиваються у двох часових проміжках – минуле і теперішнє, які переплетені поміж собою в магічний спосіб. Єдине, що вирізняє цей роман – тут немає навіть натяку на романтику. Оце, направду, здається, я запланувала, бо зараз згадала, як у фейсбуці якось була написала, що в наступнму романі не буде кохання. Але це радше програмування, а не планування. Слова, що ми промовляємо, і навіть подумки... – вони перетворюються на матерію і вмент починають існувати у тонкому, незримому плані, питання лише в тому, коли вони втіляться у фізичну реальність. 

- Щиро дякую Вам, пані Алло, за цікаве спілкування! Мене воно буде спонукати до самозаглиблення з намаганням витончувати свою психіку до можливості реально-психоделічно відчувати у собі Всесвіт, його магічні порухи і прояви. Хоча не впевнена, що мені це особливо вдаватиметься. А Ваш портрет мені нагадуватиме лик красивої волхвівської жриці з таємничістю у погляді. І…ми всі, читачі, шанувальники Вашого таланту, чекаємо виходу до нас Вашого «Містеріуму» - його доля, гадаю, буде особливою, бо ж назва ємна, багатообіцяюча, і знак числа 7 на ньому щасливий, магічний… Ми Вам, пані Алло, цього щиро бажаємо, а ще нових успішних ідей, проектів, творів, які б стали дивотворною, чаклунською сув’яззю слів і знаків, що наближають нашу Перемогу!