Це вже друга книжка Вавжинського українською мовою. Першою була збірка віршів «На марґінесах», перекладена Віктором Мельником. Обидві книжки вийшли друком у видавництві «Твердиня».

Найскладніше у розмові з мінімалістом – поставити запитання так, щоб вони не були набагато довшими за відповіді. Але це, звісно, не є метою. Бо головне – почути поета і наблизитись до аскетично-делікатної природи його творчості.

– Марку, чим є для Тебе література?

– Для мене література – втілення давньої інтуїції. У дуже ранній молодості я був впевнений, що моїм покликанням буде писання. Те передчуття було настільки переконливим, що я знав: все станеться якнайспокійніше, у слушному часі.

– Хтось із письменників вважає: чим більше написати слів, тим більше життя вдасться зберегти на папері. Добре, коли є, що рятувати, а ще краще, якщо врятоване вартує письменницьких зусиль. Проте буває навпаки: літератори впадають в залежність – ні дня без рядку, ні року без виданої книжки. Так і відбувається засмічення інформаційного простору. На щастя, до ноосфери написаний мотлох не долітає. Однак Ти наче поставив мету, щоб написані книжки не загромаджували лінії горизонту. Щоб їх при потребі можна було без проблем вивчити напам’ять і так само легко взяти у дальню дорогу… Тобі не сняться Твої ненаписаніоб’ємні твори? Чи аскетичні верлібри і є Твоїми написаними романами?

– Я не прихильник сучасних творів, що ростуть в об’ємі, як на дріжджах. Хоч я люблю читати аналогічні класичні речі і знаходити там стежки сучасного мінімалізму. Буває, що тексти мені сняться. Звісно ж, інколи я щось з того записую. Проте зазвичай залишаю це фоном ментальної інспірації. Недавно приснився мені невеликий і цілісний індуський текст, іншим разом – топос «Фауста» як важлива складова твору, який має з’явитись.

– Твої вірші вражають вишуканістю висловлених почуттів. Коли пишеш 7–12 слів, щоб з’явився вірш, не виникає страху, що вони ляжуть якось не так? Що ідеальне звучання ще ненаписаної поезії, яка вже звучить у голові, так і не зіллється із літерами і що бар’єр відчуження не буде подолано? Запитую, бо мені здається, що Твої вірші не пишуться легко…

– Шимборська твердить, що найскладніше написати короткий вірш. Повністю погоджуюся. Вірш є структурою зі слів, світом у собі. Коли вірш ще в голові – це чудовий момент, щоб оцінити його шанси на якість. Чи все можна у віршів віддати?.. А може, не потрібно віддавати все?..

– Роберт Фрост порівнював написання верлібрів з грою в теніс зі спущеною сіткою. Як Ти прокоментував би вислів американського віршника?

– Мусимо бути готовими для будь-якої гри, для гри різними стилями. Ми мусимо бути пильними. Мистецтво уважності.

– Що для Тебе є головним в поетичному мистецтві?

– Взяти щось без зусилля. Розгледіти парадокс, зміну, непоетичну поезію, концепт пізнання і спостереження.

– Твоя міні-епопея «Улісс» – книжечка, написана в постмодерну добу. Очевидність задуму мала б давно надихнути когось на написання подібного однойменного твору, бо Дублін у постмодерному тексті може з легкістю перетворюватись на будь-яке місто. Для своєї оповіді Ти обрав Краків. Твір перебуває в логічному сусідстві з Твоїми іншими небагатослівними опусами – «На марґінесах», «Польські поштові марки», «Каталог». Джойсів «Улісс» як і Гомерова «Одіссея» – це подорож крізь вічність, яка відбулася у часи, коли нікому й не снилися постмодерністські рефлексії. А заради чого Ти пустився в мандрівку на сторінках міні-епопеї?

– Вочевидь література є формою вічності, хоча й дещо тлінної. Увічнюючи відблиски натхнення, ми його абсолютизуємо. Особливо тоді, коли форма і зміст творять унікальну єдність, яка перегукується з різними літературними канонами і не тільки з ними.

– «Улісс» Джойса – своєрідний літературний універсум. Для мене, приміром, це не просто художній текст, а спроба розірвати коло земних страждань, щоб більше ніколи не блукати у сансарі. Чим є для Тебе роман ірландського класика? В якій площині він перегукується для Тебе з «Одіссеєю» Гомера?

– Дуже влучне трактування – «Улісс» як книжковий універсум Джойса. Особливо беручи до уваги його можливий агностицизм. Що пов’язує «Улісс» з «Одіссеєю»? Я думаю, чорно-біла схожість, утрата і віднайдення. Потрібно щось загубити, аби потім знайти? Стоїцизм. Стояння на боці життя. Визнання долі.

– Виїжджаючи в Україну на зустріч із читачами, Ти повертався в Польщу… зі зламаною ногою. Ти доїхав до Луцька, але не побував у Вінниці, яку мав відвідати у межах туру, бо мусив через травму повертатися додому, у Краків. Мені здалося, що лише тоді, коли в травмпункті луцької лікарні Тобі наклали гіпс, а Микола Мартинюк роздобув для тебе милиці, – тільки тоді Твоя міні-епопея стала по-справжньому завершеним, дописаним твором, бо якісь символічні речі зібралися докупи на метафізичному рівні, а текст повністю поєднався з контекстом. Як Ти до цього поставився?

– Коли я їхав у Луцьк українським бусом, то вночі водій поставив диск із фільмом «Троя», знятим за мотивами «Іліади». Наступного дня я відвідав фортецю – Луцький замок. Перед виїздом мені наснилося два візуальні передречення. Перше – це прозирання підземної ріки, друге – підводний човен в якомусь залі.

– Книжки яких письменників читаєш? Яку музику слухаєш? Яке кіно дивишся? Картинам яких художників надаєш перевагу?

– Серед інших книг останнім часом прочитав «Сумну віллу» Патріка Модіано. Я люблю повертатися до різних авторів, серед них: Транстремер, Арістотель, Мілош, Лао-цзи, Герберт, Ніцше, Платон, Мараї, Гельдерлін, Юнгер, Зебальд, Закс. Я слухаю джаз, класику, етнічну й автентичну музику. Переглядаю фільми різних стилів і шкіл. Цікавлюсь також скульптурою, фресками, вітражем.

– Кожен сам прорубує чи протоптує дорогу до ідеалів. Це не якесь героїчне дійство, а звичайне життя. Хтось забуває про орієнтири, які були важливими, наприклад, в роки юності, а хтось пам’ятає. Одні люди з часом перестають писати вірші або прозу, а інші починають творити. Мотивації у всіх різні, відсутність мотивацій – також. Скільки митців – стільки шляхів. Тобто скільки людей – стільки доріг. Що у житті найважливіше?

– У житті слід бути вірним своєму покликанню.

– Марку, Ти навчався в Ягеллонському університеті, на факультеті українознавства, проте в Україні побував вперше. Які Твої враження – від країни, людей і мистецтва?

– Перебування в Україні зміцнило мене в переконанні, що ця країна укріплює свій суверенітет – всілякий. Люди тут ближчі, проте соціальна відстань між ними більша, ніж у нас. Підхід до мистецтва теж різний: від щирої безпосередності до використання загальноприйнятих зразків.

Луцьк – Краків, 2016р.