Щоб привернути увагу до книжки та української літератури, вчителька з Краматорська Оксана Проселкова в рамках проекту «Вся Україна читає дітям» виступила організатором волонтерських конкурсу «Шкільні читання», які діляться за періодами їх проведення на  «Зимові читання» та «Літні читання» у Східній Україні. Конкурс проводиться  в рамках Всеукраїнського соціокультурного проекту «Вся Україна читає дітям» (Центр Дослідження Літератури для Дітей та Юнацтва, м. Львів).

Сьогодні вона – гість «Буквоїда».

– Пані Оксано, з чого почався Ваш волонтерський проект? Адже, погодьтеся, в епоху інтернету і соцмереж світ змирився з тим, що у книжки з’явилися серйозні і більш сучасні конкуренти.

– Працюючи вчителем літератури в Краматорській загальноосвітній школі №11, я зіштовхнулася з такою проблемою: діти не просто неохоче читають книжки, але й не знають, де взяти літературу для позакласного читання. Тоді я звернулася в міські бібліотеки, щоб дізнатися, чи є там книжки, рекомендовані для позаурочного читання за шкільною програмою. Виявилося, що ситуація катастрофічна: книжок по одному-два примірники, а деяких немає зовсім. У шкільних бібліотеках ситуація ще гірша. Тоді й з’явилася ідея створити проект, який одночасно популяризував би українську книжку серед дітей і допоміг би шкільним бібліотекам. Наш регіон перебуває поза українськими культурними процесами. Купити тут сучасну літературу українською мовою – проблема, а про існування українських дитячих письменників ніхто навіть не здогадується. На щастя, у мене був досвід участі в конкурсах, які влаштовувалися українськими видавництвами для реклами своєї продукції. Діти почали писали відгуки на прочитані книжки, вели читацькі щоденники і отримували призи.

 – І все ж таки, як і коли почався конкурс?

– У 2014 році я звернулася з пропозицією до міського управління освітою провести міський конкурс читацьких відгуків для дітей 5-7 класів. Вибрала такий вік, тому що це в основному діти батьків, які навчалися в незалежній Україні. Одночасно писала десятки листів у різні видавництва та громадські організації з проханням допомогти книжками. На мої листи відгукнулося багато людей. Присилали книжки, переказували на рахунки видавництва гроші. Вдалося зібрати книг на 12 тисяч гривень. Кожна школа, яка погодилася взяти участь у конкурсі, отримала по комплекту  з 10 книжок, зазначених у списку для читання літератури для дітей 10-12 років, тому перешкода щодо можливості проведення конкурсу на базі школи відпала автоматично.  У читацькому конкурсі взяло участь 30 шкіл Краматорська і 11 – Волноваського, Костянтинівського, Слов’янського та Артемівського районів. До мого проекту приєдналися також дві школи з Івано-Франківська.

– Ви сказали, що маєте досвід у проведенні подібних конкурсів. Що це за досвід?

– Зі своїми учнями я брала участь у читацьких конкурсах. Зокрема, в таких проектах, як «Найкращий читацький щоденник» (видавництво «Грані-Т»), «Книгоманія» у Львові, конкурс рецензій на найкращу книжку за версією ВВС-Україна. Ми перемагали у «Найкращому читацькому щоденнику», увійшли в топ-50 одразу троє моїх учнів. Коли проходив конкурс, я згуртувала навколо цього проекту 25 учнів, сама придбала книжки видавництва, і все літо учні 4-5 класів бігали до мене додому за книжками. У вересні  ці книжки я віддала шкільній бібліотеці. Наразі я дуже вдячна видавництву «Грані-Т» за підтримку художньою літературою «Літніх читань», вони надали нам майже на 500 гривень чудових литовських перекладів. Приємно, що нам вдячні за продовження дуже гарної традиції організації шкільних читань.

– Ще рано говорити про результати «Літніх читань». А як пройшов конкурс «Зимові читання»?

– Конкурс «Зимові читання» став частиною проектів «Вся Україна читає дітям» та «All of Europe reads to Kids». Під час конкурсу учні написали 125 відгуків на прочитані книжки 16 авторів. Ми принципово по-новому підійшли до оцінки робіт. Ніхто не змушував дітей шліфувати свої відгуки, переписувати, виправляти змістові помилки. На третьому етапі конкурсу автори книжок самі визначали найкращі роботи. Переможцями ставали й ті, хто в традиційній системі оцінювання та відбору не мали б шансів. В одній школі завуч не хотіла віддавати нам написане дітьми. «Я знаю, як повинні виглядати конкурсні роботи обласного рівня. Це нікуди не годиться», – сказала вона. Але вчителька самовільно забрала з кабінету і принесла мені відгуки. З однієї школи був дитячий відгук, написаний на аркуші зі шкільного зошита. На ньому  рукою дитина підписала: «Міша – 5 клас». І все: ні школи, ні прізвища. Галина Ткачук, авторка книжки «Крамниці вулиці Волоської»,  визнала найкращим саме цей відгук. У письменників був свій критерій відбору: щирість та самобутність, Марина Муляр якось обурилась роботами, написаними наче під диктовку вчителя. А скільки таких робіт потрапляє у переможці в інших конкурсах, де губиться індивідуальність дитини. Хочу зазначити, що переможців обирав письменник, відгук на твір якого писала дитина.

– Чи приїжджали до Краматорська українські письменники? І, взагалі, як зреагували письменники на конкурс?

 – Переможцям конкурсу письменники передавали книжки з автографами, листівки з особистими побажаннями і листи зі словами подяки. А Сашко Лірник, Дзвінка Матіяш, Сергій Іванюк, Іван Андрусяк самі приїжджали в Краматорськ і зустрічалися з читачами в школах та бібліотеках. З Ларисою Ніцой ми спілкувалися по скайпу, призначили день на сонячне затемнення, як і передбачалося, були технічні збої, але діти настільки мали велике бажання поспілкуватися з письменницею, що впродовж перерв ланцюжком переказували зміст «Мого Блека», а згодом взагалі ми перейшли на гучний зв´язок по телефону. Деякі письменники подружилися зі своїми юними рецензентами, переписуються з ними, дають поради. А ще завдяки конкурсу вони стали більше спілкуватися один з одним. Виходить, що ми створили неформальну організацію українських дитячих письменників. Пригадую випадок, коли ми вже вийшли на нагородження дітей, і частина дипломів не супроводжувалася книжкою у подарунок, до того мені волонтери привозили книжки і щось лишилося тільки російською мовою. Коли письменники дізналися про те, що діти будуть нагороджені російськими книжками, то за одну Великодню ніч Сашко Дерманський зініціював збір українських книжок, і за два дні ми вже мали для всіх у подарунок книжки сучасних українських авторів. «Немає сенсу проводити подібні конкурси, якщо наприкінці дарувати російську книжку. Ми встигнемо на нагородження. Тільки не даруйте російське!» Письменники встигли: Іван Малкович. Олександр Єсавулов, Галина Малик, Сашко Дерманський, Ірина Мацко та багато інших наших друзів подарували стільки, що деяким дітям дісталося навіть по дві книжки. Діти просто світилися від щастя, це було справжнє свято української книжки на Донбасі. А Леся Воронина дитячі відгуки возила з собою у Мюнхен і показувала німцям, Дзвінка Матіяш зачитувала уривки своїм закордонним друзям.

– Ви маєте досвід викладання літератури в школі. У багатьох дітей існують психологічні бар’єри, які не дозволяють їм у вільний час читати книжки. Це пов’язано насамперед з відсутністю сімейної традиції, адже якщо батьки не читають книжок і не привчають до читання дітей, то дітям складно стати читачами.

 – Найкращий спосіб прищепити дітям любов до читання – читати їм уголос. Та схема, яку з року в рік використовують у школах, нікуди не годиться. На вивчення товстого роману дається 2-3 уроки. Зрештою, все зводиться до того, що вчитель переказує зміст, дає характеристику персонажам, сам же визначає, а діти під диктовку записують тему та ідею, проблему твору,  а потім діти пишуть твір, точніше переписують його з інтернету, намагаючись не забути загальну канву та імена до закінчення ЗНО. Чи може формалізаторський підхід навчити дитину сприймати художню літературу як мистецтва слова? Чи може сучасний шкільний урок літератури сформувати таким чином у дитини культуру повсякденного читання? А вирішити цю проблему просто: потрібно вивчати лише ті твори, які можна прочитати за один урок. Якщо мова йде про повість чи роман, то варто включати в програму яскравий уривок, який спонукає дитину прочитати книжку самостійно. І, насамперед, вчити сприймати художній твір, як ми вчимо сприймати балет, оперу, класичний музичний та драматичний твір. Навчити сприймати й насолоджуватися процесом читання призведе до того, що книжка стане надійним супутником людині на все життя.

– А як проблему популяризації книжки серед дітей вирішують в інших країнах, зокрема в країнах Євросоюзу?

– У Європі до цих питань підходять системно. Приміром, у Польщі діє державна програма прилучення до книжки. Видаються книжки для дітей будь-якої вікової групи. Дітям радять списки для розвитку від 0 до 23 років, тому книжку  приносять прямо в пологовий будинок.

– Як проходять «Літні читання»?

– До «Літніх читань» увійшли кращі українські переклади зарубіжних письменників. Це і дитяча класична література, яка не перекладалися в Радянському Союзі з ідеологічних міркувань, і кращі дитячі книжки останніх років. Завдяки якісному перекладу діти привчаються краще сприймати українську мову. У мої планах – видати невеликим накладом дитячі відгуки, які розвивають критичне мислення і добрий літературний смак.

– Які педагогічні результати, крім поповнення бібліотек, Ви бачите в цьому проекті?

– Цей конкурс переконав мене у користі читання. Діти продовжували читати вже по завершенню і читали саме українські книжки.  На ці книжки в бібліотеці була навіть черга. Пам’ятаю, коли я координувала конкурс від видавництва «Грані-Т», то купувала під нього книжки наосліп. Це був 2013 рік, і ми не знали ні Лесі Ворониної, ні Івана Андрусяка, ні Оксани Лущевської, ні Галини Пагутяк, ні Ірен Роздобудько, ні Марини Павленко. Ми знайомилися з ними, з їхніми книжками. І це було справжнє неупереджене ставлення до авторів. Враженнями від прочитаного ділилися не тільки діти, але й батьки, здебільшого мами, які часто ще дітям такого віку читають уголос. Згадую перше організаційне зібрання: прийшли мами з дітками, отримали списки, інструктаж та номер черги на книжку. Кожен мав прочитати протягом тижня, я кожному нагадувала, що треба книжку повертати. Були випадки, коли діти не хотіли їхати на відпочинок з міста, аби не втратити чергу.

– Чи здатна книжка вплинути на формування українського світогляду дитини в краю, де ніколи цим не займалися? Адже засоби масової інформації та середовище цьому не сприяють.

– Наш проект якраз і виконує ідеологічну місію. Завдяки читанню творів українських авторів та перекладів зарубіжної літератури українською мовою створюється український відкритий мистецький та культурний  простір для дітей Східної України. Сучасна українська книжка виховує сучасних українських патріотів. У цьому і полягає відмінність проекту «Вся Україна читає дітям», який проходить на Донеччині, наприклад, від  проектів, які  роблять Ужгород (Галина Малик, Сашко Гаврош, Оксана Панько), Франківськ (Тетяна Качак, Лариса Круль), Житомирщина (Євгенія Канчура), Тернопіль (Ірина Мацко). Вірю, що ми дуже швидко подолаємо цю штучну культурну ізоляцію і невдовзі будемо читати у колі сім’ї 20 хвилин щодня, але наразі це для нас ще тільки мрія. У нас були прикрі випадки, коли дитина повертала українську книжку, читала потайки від батьків у залі бібліотеки, тому про читання разом у цій сім’ї книжки рідною мовою ще можна тільки мріяти, особливо коли під боком харківське видавництво «Ранок» нам постачає видання двома мовами. Згадую випадок, коли я проводила зустріч із вихованцями дитячого садка з українською письменницею Людмилою Дасів. Діти на моє питання, чи розуміють вони, про що вірш, казали ні, бо він читався  українською мовою. Це реалії, в яких ми живемо, і від цього нікуди не дінешся.

– Наскільки привабливий Ваш проект для потенційних спонсорів, письменників і видавництв?

– Я вдячна спосорам, які підтримують наш проект, письменникам, які передають свої книжки бібліотекам, видавництвам. Усі кошти, які поступають на наш конкурс, йдуть на закупівлю книжок. До речі, допомогти шкільним бібліотекам може кожен. Літературу для нас  багато українських видавництва продають зі знижками. У наших планах – розширення географії конкурсу. Зрештою, кожен, хто не байдужий до проекту, може зв’язатися зі мною через Фейсбук. Від методики збору коштів та книг поступово я хочу відійти, просити та дарувати можна один раз на рік, але не постійно, і не тому, що йде війна, яка потребує значно більших коштів. Просто ми не маємо морального права виховувати націю споживачів. Діти і школи заробляють ці книжки за свою працю, читанням та написанням творчих робіт. За результатами «Зимових читань-2015»  не надіслали відгуки усього 4 школи, учні читають тоді, коли читають їхні вчителі, тож ми плануємо ще  конкурс для вчителів. На жаль, я ще не можу припинити видачу безкоштовних комплектів і на «Зимові читання-2016», під цей фонд написаний проект на міні-грант, але вірю, що  згодом за нашими списками, яким будуть довіряти, та прозорість конкурсу школи самі будуть зацікавлені знайти кошти на книжки, а ми вже будемо направляти заощадження на відкриття літературних шкіл, організацію зустрічей із письменниками, друк методичної літератури та промоцію книжок. До речі, п’ятеро переможців «Зимових читань-2015», учні 6-7 класів відправилися на культурно-просвітницькі програми до Польщі.

Вважаю, що завдяки соціокультурному проекту «Вся Україна читає дітям» в Україні уперше за всю історію нашої незалежності ми змогли продемонструвати  справжню консолідації сил українських письменників, видавництв, НСПУ, Міністерства освіти й науки України, Міністерства культури заради нашого майбутнього. У перспективі нас чекає співпраця з дітьми української діаспори зі США та Українським культурним центром у Криму, і в нас є вже попередні домовленості.

Отже, доки застарілі методи викладання та неякісні шкільні програми віднаджують школярів від книжок, такі волонтери, як учителька з Краматорська Оксана Проселкова, роблять усе, щоб популяризувати читання, об’єднуючи зусилля не тільки дітей, батьків та вчителів, але й письменників, видавців, громадських об’єднань, журналістів.