– Усе, що минає, повертається до людини у відповідний час. Минулого року у видавництві «Наш Формат» вийшло перевидання першого Твого роману «Басаврюк ХХ». Дослідження всесвітнього зла, пошуки храму жаху, місць «чорної» сили, порятунок дівчини-жертви, які здійснюють герої твору… Не треба рентгенівського зору, щоб простежити надочевидні паралелі з кривавою сучасністю України. А ще був недописаний текст «Східні креса», де Ти передбачив теперішні воєнні події… Ти пишеш у стані медіумного трансу?

- Сподіваюся, що до медіумного стану мені ще далеко:). Свій перший роман «Басаврюк ХХ» я написав, коли не знайшов на книжковому ринку щось принагідне до читання) Але коли вже почав працювати над Текстом зрозумів, що це є ідеальною можливістю впорядкувати і свої емоції і свої відчуття історії. Іноді це набагато краще вдається під час праці над художнім Текстом, ніж над академічним науковим дослідженням. А далі все залежить від твого рівня і як історика, і як людини, яка довіряє власній інтуіції. У «Басаврюку ХХ» я намагався, свідомо чи підсвідомо, запропонувати власне бачення своєрідної матриці Історії, яка відтворювала, відтворює і надалі відтворюватиме історичні конфлікти. Наскільки мені це вдалося? Не знаю… Стосовно точності (на мій превеликий жаль) футурологічного прогнозу в романі «Східні креса», то це можна пояснити моїм фахом історика. Колись один наш викладач в університеті зауважив: «Історик має розуміти не стільки минуле, скільки майбутнє». А праця над художнім Текстом, у якому трансформуються (й інтерпретуються) академічні знання з історії, у цьому допомагає.

– У чому родзинка Твоєї творчої лабораторії?

- Коли я працюю над Текстом, то, наскільки мені це вдається, намагаюся зануритися в нього, немовби в паралельну реальність. Сісти й занотувати – справа десята, а ось постійно перебувати у просторі Тексту, це найтяжче. Спочатку. А потім Текст захоплює тебе і вже не відпускає. Іноді, коли читаю лекцію студентам, ловлю себе на думці, що паралельно в думках прокручую Текст, шукаю варіанти розвитку сюжету, і ще, певною мірою, візуалізую його. Мені багато людей казали – «та у тебе ж не романи, а готові кіносценарії»! Я не дивуюся – іноді просто занотовую те, що бачу в уяві, як кінострічку.

– У Твоєму розумінні Текст – метафізична даність чи інтелектуальний витвір?

- Письменник лише ретранслятор тих Текстів, які давно вже існують у якійсь ноосфері. Узагалі, це велика таємниця – звідки вони беруться. Головне – налаштуватися на Текст. Я спочатку сам дивувався – багато того, що я написав у своїх романах, так чи інакше, з певними коректурами пізніше відбувалося й зі мною, і з іншими людьми. Але звісно, що без інтелекту та певного рівня ерудиції, навряд чи вдасться бути гідним ретранслятором:).

– На Твоїй сторінці у Facebook пролунала фраза: «Після «Іліади» Гомера цивілізація спромоглася лише на вестерн». На перший погляд, епатажно, але, якщо обґрунтувати, то… (?)

- Вестерн. Власне, я мав на увазі саме вестерн як жанр. Епічний жанр. Люблю вестерни, у них людство немовби знову повертається з індустріального суспільства, у якому, за влучним висловлюванням Гайдеґґера, метафізика опустилася на землю знову в метафізичний простір. Тільки вестерн як нова форма епосу може пробуджувати в людині певні забуті архетипи (принаймні в тих, у кого ці архетипи ще залишилися). Навряд чи в наш час їх може викликати «Одісея» та «Іліада», хоча на них вся література й побудована. А ось вестерн… Хоча, цілком імовірно, що це моє упереджене ставлення до власного улюбленого жанру.

– У якому столітті і країні Тобі б хотілося жити? Ідеали якої епохи Тобі близькі?

- О! У яких часах я тільки не жив, і ким тільки не був! Особливо в дитинстві та юнацьких роках. Завжди вмів знаходити для себе паралельну реальність, тікаючи від буденної та малопривабливої дійсності. Був, знаєте, таким собі романтиком. А пізніше навчився бачити інші простори і в реальному житті. Навчився його приймати, і жити в ньому, наскільки це можливо, відчуваючи у всіх аспектах. Власне, наше життя – це ніщо інше ніж вправа.

– Життя героїв Твоїх творів, якоюсь мірою, альтернатива Твого життя?

 - Не впевнений, що підходжу на роль Героя, скоріше – Спостерігача. Хоча життя іноді такі виверти дає... «Немає панцира від долі».

– Художня література може кардинально впливати на соціум чи вона є відображенням його тенденцій?

- Письменник і суспільство.Тут взаємодія діалектична і взаємопов’язана. Інша справа, що письменник може сприймати й інтерпретувати лише один фрагмент суспільного життя, але впливати на все суспільство в цілому. Так би мовити, письменники відштовхуються і спираються на суспільство, але, за деяких обставин, ведуть його за собою, але ось куди саме ведуть? Про це ще Платон попереджав – про небезпеку впливу поетів на суспільне життя й держави.