Головна\Події\Інтерв'ю

Події

27.02.2014|08:02|Володимир Криницький

Желимир Периш: «Хорвати занадто мало знають про Україну. І з цим треба щось робити»

Желимир Периш – сучасний хорватський письменник. Народився 1975 року в Задарі. З-під його пера вийшло чимало новел, оповідань, віршів та драм. Публікується в друкованій пресі, на веб-сайтах культурного та літературного спрямування.

Новели й оповідання Желимира увійшли до багатьох збірок та антологій. Як один з визнаних сучасних майстрів короткої прози брав участь у різноманітних конкурсах та фестивалях балканської літератури, де здобув чимало престижних нагород. Неодноразово перемагав і в поетичних конкурсах.

Проводить заняття майстерні креативного письменства OtPis у Задарі та Загребі, на Новому радіо веде авторську програму про літературу. Член товариства задарських письменників ZaPis, волонтер Задарської міської бібліотеки, співробітник Центру креативного письменства. Неодмінний співорганізатор безлічі задарських літературних подій, один із директорів літературного фестивалю KaLibar bestiVal.

2013 року у видавництві Algoritam побачила світ його перша книжка «Мучениці», присвячена нелегкій долі жінок. До книжки увійшли п’ятнадцять новел, у яких різнобічно висвітлено найнесподіваніші аспекти становища жінки у суспільстві, від міфічних Єви та Пенелопи до наших сучасниць.

- Ваша книжка «Мучениці» торік увійшла до десятки найкращих у Хорватії. Чи очікували Ви на такий успіх? І які, на Вашу думку, його причини?

- «Мучениці» – книжка доволі ризикована, передовсім через претензійність і майже енциклопедичний підхід до висвітлення гендерної проблематики у суспільстві, як нині, так і протягом усієї історії людства. Я усвідомлював ці ризики й очікував, що книжка може мати діаметрально протилежні відгуки критиків і читачів. І справді, частина критиків наголошувала на надмірній увазі до діяльнісного аспекту, яка дещо шкодить художній образності та мистецькому вираженню. Але інші критики побачили значно більше позитивних рис, а публіка сприйняла книжку просто чудово. Багато читачок упізнали в книжці себе і я отримую чимало листів з відгуками та особистими історіями жінок, чиї долі склалися не менш трагічно, ніж у героїнь «Мучениць».

- Ви пишете не лише прозу, а й поезію. Більше втіхи отримуєте від написання прозових творів, а чи віршів?

- Пишу й прозу, й поезію, і насолоджуюся так само поезією, як і прозою. Люблю цілеспрямовану снагу та безпосередність поезії, але здається мені, що проза може досягти сильнішого ефекту й зрештою мати більший вплив на читача. Тому я особисто більше працюю над створенням прозових речей. Одначе вважаю, що прозаїки не мають уникати поезії і поетичності, тим більше, що ліричність – важливий аспект і прозових творів також.

- Чи впливає сьогодення на Вашу творчість? Змушені Ви реагувати на події в країні та світі?

- Дуже впливає. Усе, що відбувається навколо, безпосередньо відображається в тому, що пишу, адже щодня стається щось таке, з чим мені хочеться «розквитатися», і це – лейтмотив моєї творчості. Якось я дуже чутливий до суспільних процесів і несправедливості, що зустрічається на кожному кроці. Не думаю, що все мистецтво має бути таке, але ті речі, які роблю я – такі.

- Окрім новел, які увійшли до «Мучениць», у Вас є й інші твори, присвячені «жіночій» темі. Чи плануєте й далі писати про жінок і їхнє життя? Наскільки взагалі затребувана гендерна тематика в Хорватії?

- Робота над «Мученицями» відкрила для мене багато нового щодо «жіночої» проблематики, тому в процесі постали й інші оповідання, де порушуються споріднені питання: насильство в сім’ї та й загалом становище жінки в суспільстві.

Новіші твори, які я пишу, не стосуються гендерних питань, фокус уже дещо змінився, але загальна спрямованість не надто відрізняється. Як і раніше, пишу про знедолених і безправних.

Що ж до того, чи перебуває гендерна тематика «у тренді», я сказав би, що в Хорватії постала дуже сильна когорта авторів-жінок, які, крім усього іншого, постійно рефлексують і пишуть про жіночі проблеми.

- Як складаються взаємини хорватських письменників із сербськими колегами?

- Хоч культурні кордони вже давно відкрито і в Хорватії виходять книжки сербських авторів, як і навпаки, йдеться таки про дуже скромний перелік назв. Із 1990-х років, з часів війни, внаслідок якої розпалася Югославія, сербські книжки завжди важко знайти в хорватських книгарнях. А так не має бути, адже ми говоримо мовами, яких не треба перекладати, щоб одне одного розуміти. А щодо самих стосунків, то я особисто маю лише найкращий досвід.

- А як стосовно України? Чи знають у Хорватії щось про українську літературу, сучасних українських письменників? Чи маєте якісь контакти з Україною?

- Хорватською перекладено книжки деяких українських авторів, зокрема Оксани Забужко, Андрія Куркова, Юрія Андруховича, Марії Матіос. Але я не можу сказати, що українська література тут широко присутня чи помітна. Боюся, що хорвати надто мало знають про Україну. І з цим треба щось робити.

Знаю, що й твори деяких хорватських письменників перекладено українською, наприклад, Ренато Баретича.

- Українські письменники, якщо й отримують гонорари, то надзвичайно малі. Чи має змогу хорватський письменник жити з літератури?

- Змогу жити, можливо, й має, але не конче – жити добре. Гонорари – мізерні, й навряд чи комусь до снаги прожити писанням книжок. Отож навіть найуспішніші автори змушені писати додатково якісь гонорарні матеріали, найчастіше до газет, а більшість письменників працює на різних посадах в інших царинах, тож для них література – радше захоплення, ніж фах. Одна видатна хорватська письменниця каже: «Я пишу менш ніж за євро на день, аби тільки мізки не скам’яніли».

Віднедавна в Хорватії діє ініціатива «Право на професію», яка має на меті відновлення поваги й визнання письменницького фаху. Певні результати вже є, але це ще тільки початок, і процес буде тривалий. 

- Який стан книговидання у Хорватії? Чи багато видавців готові своїм коштом видавати книжки? Чи підтримує видання держава?

- Міністерство культури багато робить для заохочення видання книжок та розвитку літератури, тож поки що саме це – джерело життєвої сили хорватського книговидання. Одночасно падіння обсягів продажу книжок змушує видавців братися в першу чергу за комерційні проекти, які мають шанси на успіх, а це залишає менше місця власне літературі.

Одначе видати книжку не надто складно, видавництв багато й кожне радо вхопиться за якісний текст, хоча й дуже рідко вони готові ризикнути й видати щось самотужки. Чекатимуть фінансової підтримки від міністерства.

- В Україні існує Національна спілка письменників, є кілька альтернативних всеукраїнських спілок і чимало регіональних. А як самоорганізуються хорватські письменники? Чи допомагають письменницькі організації видавати та розповсюджувати книжки?

- У Хорватії на національному рівні письменницький загал поляризований між Хорватською спілкою письменників та Спілкою хорватських літераторів. Обидві структури вельми непогано організовані, видають літературні часописи, книжки, організовують конкурси.

Місцеві ж літературні процеси найчастіше спираються на невеликі регіональні спільноти, які й організовують різноманітні фестивалі, інші заходи, потрохи сприяють виданню книжок.

- Ви – письменник хорватський чи задарський? І наскільки важливий національний контекст для хорватських літераторів?

- Думаю, не можу назватися лише задарським письменником. Я пишу про глобальні речі, не переобтяжую свої новели діалектизмами, мої тексти не забарвлені якимось надмірним місцевим колоритом. Не стверджую, що так буде й надалі, але поки що як письменник я не ідентифікую себе лише із Задаром.

Можна сказати, що деякі міста мають своє яскраво виражене літературне обличчя, є видатні твори, в яких вони описані (особливо це стосується Загреба й Спліта). Та загалом Хорватія – маленька країна й усі міста мають подібні долі. Досить рідко книжки називаються від назв міст і стають «романом про місто». У цьому сенсі, я також не думаю, що й національний контекст має велике значення в сучасній літературі. Письменники у Хорватії зараз здебільшого пишуть про універсальні речі, які однаково хвилюють і хорватів, і українців.

- Дякую, Желимире, за цікаву розмову, і бажаю Вам усіляких гараздів та здійснення мрій!

- Дякую вам! Ми уважно стежимо за тим, що відбувається в Україні, дуже за вас переживаємо. Україна зараз перебуває на переломі, і моє найбільше бажання – щоб зміни відбувалися на благо всіх українців. А після забезпечення політичної та життєвої стабільності, насмілюся побажати ширших зв’язків між нашими народами, між українською та хорватською літературами. І щоб надалі говорили книжки, а не зброя.

Автор фото - Marta Dušević

Єва. Уривок з книжки «Мучениці»



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери