Загалом, цікавить хороша література і життя навколо. Нещодавно вийшов перший роман письменника «ІQ = FAQ (Історія Хворого розуму)».

– Чи бачите себе в літературі? Якою, на Вашу думку, має бути реалізація письменника, аби сказати, що він насправді зреалізований?

– Ну, щодо бачення себе в літературі, це залежно від того, що саме ви маєте на увазі. Чи бачу я себе, як цікавого і успішного літератора – так, бачу чітко і ясно. Зовсім інше питання, чи бачу я себе в компанії вискочок, які пишуть за формулою «піпл схаває» і направо й наліво хизуються тим, що вони є якимсь там пульсом сучукрліту – оце вже навряд чи. На мою думку, будь-який автор, неважливо, хто саме, прозаїк, поет чи музикант, завжди має вміти відповісти на питання нащо він займається творчістю і, в цілому, яка з цього користь іншим. І мені дуже цікаво послухати відповіді авторів, які закохані у власні кіношно-серіальні сюжети. Знаєте, буває, що читаєш книгу чергового світоча української прози, і складається враження, що дивишся якийсь голлівудський блокбастер або сидиш перед телевізором і краєш серце мильним серіалом. Так, це непогано, бо це теж певні емоції, але я не розумію навіщо їх весь час тиражувати. Чи то основна маса читачів дурна та іншого просто не сприймає, чи може, то просто наші видавці є хорошими маркетологами і тому вміють продати непотріб, як якісний товар. І от, як я вже казав, останнє мені нецікаве і в такому ракурсі я себе не бачу. За характером і станом душі я одинак, і тому мені цікавіше йти окремо від інших. І, знову ж таки, я переконаний, що класиками стають лише ті автори, які знаходять свій індивідуальний шлях. Письменників з конвеєру забувають одразу після їхньої смерті. І в тій же українській літературі прикладів цьому більше, ніж треба.

Що ж стосується реалізації автора, то, мабуть, моя відповідь здаватиметься банальною, однак для мене реалізація в літературі – це визнання читачів. І в моєму випадку – читачів мислячих. Не ботів і ляльок, а людей, яких можна вважати літературними гурманами. Я сам такий, і тому хочу, аби мої шанувальники в цьому були на мене схожі. Принаймні за таких умов нам завжди буде про що поспілкуватися. Це по-перше. А от по-друге, реалізація автора - це також і фінансовий вихлоп, тобто реалізованим в повній мірі може бути той, хто в змозі прожити за кошт своїх творчих досягнень. Звісно, тут багато хто сперечатиметься, але, люди, повірте мені – з тих пір, як поет Пушкін отримав за читання своїх віршів гонорар, а він був першим в Росії, хто почав отримувати гроші за поезію, література та комерція пішли рука об руку. І немає нічого поганого в тому, що автор заробляє на своїй творчості. Це значно краще, ніж працювати майстром широкого профілю і сидіти в клоаці андеграунду, хизуючись тим, що не продався комерції. Саме тому, на мою думку, реалізація автора – це визнання цікавого йому осередку читачів і вміння забезпечити себе за рахунок внутрішнього генія.   

– Що для Вас є цінним у літературі та житті? І взагалі, що для вас важливіше з цих двох речей?

– В літературі найціннішим для мене є життя, бо література, на мою думку, має бути живою, емоційною, має торкатися чогось внутрішнього, втаємниченого. І як у людей періодично з’являється бажання пережити якісь моменти свого життя, то література має бути такою, щоб виникало бажання її перечитувати, знову і знову.

Що ж стосується самого життя, то в ньому, для мене, найцінніша саме його літературна складова. Розумієте, життєвий шлях людини в якійсь мірі має  нагадувати пригоду, історію, яку потім буде цікаво розповідати своїм дітям і внукам. На жаль, таких історій зараз дуже і дуже мало. Люди живуть весело, але дітям розповісти буде нічого. А я, навпаки, маю хороший запас історій та досвіду, і саме його викладаю на сторінках творів.

З приводу найважливішого з цих двох, скажу, що особисто для мене, і життя, і література, це невід’ємні одне від одного складові. Це те саме, що обирати між повітрям і водою – от що з цього важливіше для людини?

– Чи уявляєте своє життя без писання?

– Так, звісно, що уявляю. Однак чи можна буде це назвати життям, то вже інше питання. Заберіть у художника умови для малювання, відрубайте йому руки і закрийте в комірчині, його життя перетвориться на звичайне існування. От в мене така сама ситуація. Я навів приклад щодо кисню і води, так от, якщо в людини забрати воду, її життя перетвориться на банальне очікування смерті від спраги. А якщо в неї забрати повітря, станеться те саме, от тільки смерть буде значно скорішою і ефектнішою.

– Опишіть Ваш звичайний день.

– Знаєте, зробити це важко, бо звичайних днів в мене немає. Жодного. Кожен новий день мого життя відрізняється від попереднього. Звісно, вони однакові в ключових моментах, але в цілому таки різні. Приміром, сьогодні вранці я вбив людину, нагодував сосисками кількох бродячих собак і котів, і ось зараз даю вам інтерв’ю. І хоча жорстоке вбивство сталося на сторінках нового рукопису, а тварин я годував від того, що мені нічим було зайнятися, все одно подібне зі мною трапляється явно не щодня. Власне, як і інтерв’ю. І тому, я впевнено можу сказати, що моє життя досить різноманітне, і головне як до такого різноманіття ставитися, і як його сприймати. А так, однаковим є лише пробудження разом зі сходом сонця, чи як дехто каже – зі сходженням Ра. Також ключовим є ранковий кавовий ритуал, а все інше, то вже чистої води імпровізація. Загалом, коли людина відкриває очі і розуміє, що день сьогоднішній належить лише їй і її інтересам, це дає змогу жити різнобічним життям. Це більш ніж можливо, і тому я бажаю цього всім, хто того вартий.

– Чи є у Вас друзі? А серед письменників?

– В мене є приятелі і хороші знайомі, а от друзів немає, бо я відмовився від їхніх послуг багато років тому. Взагалі, я не вірю в дружбу як таку, бо це нонсенс. Якщо подібні стосунки між людьми роздивитися уважно, то стає зрозуміло, що дружба – це звичайнісіньке спілкування по інтересам + якісь повинності, які з часом просто стають поперек горла. І от рано чи пізно, але людина завжди приходить до висновку, що її особистими дружніми почуттями просто користуються ті, кому вони вигідні. А ще буває так, що друзі просто починають заздрити. Коли ти доволі успішна людина, коли в твоєму житті все складається найкращим чином, то обов’язково з’являються друзі, які в твою діжку з медом бажають додати чималий черпак дьогтю. Просто через те, що ти маєш щось, чого не мають вони. Також доречною для всіх друзів справою, є зрада. Якщо ви більш-менш добре знаєте світову історію, то маєте пам’ятати, що найперші зрадники завжди криються серед найкращих друзів. Мені тридцять років, і слава Богу, що я колись вдосталь нахлебтався подібної нечистоти. Життя звільнило мене від усіх спиногризів, плаксіїв і зрадників. І вже якийсь час я маю певні кола, де спілкуюся лише по інтересам. І це добре, бо я нікому і нічого не винен, так само як ніхто і нічого не винен мені. Гадаю, ділити чек на суми, типу хто що замовляв, це найкращій варіант дружнього спілкування. За такої умови він може бути вічним.

А щодо письменників, якщо в мене немає друзів в особистому житті, то в творчому колі, де письменник письменнику вовк, їх немає тим паче. Я добре спілкуюся зі своїм видавцем і в той же час цікавим письменником Олексієм Жупанським. Ми ровесники, в нас чимало спільних поглядів на ситуацію з сучукрлітом. А так, оскільки я людина з провінції, то в мистецьких тусовках в мене приятелів немає. І я впевнений, що то лише на краще. Справа в тому, що між друзями-митцями завжди є таємна конкуренція, особливо коли вони обоє займаються однією і тією самою справою. А де конкуренція, там з часом з’являються і нечистоти, про які я вже згадував.

– Що для Вас є моральним? Аморальним?

– В «Історії Хворого розуму» я писав про те, що люди, чомусь, часто мислять стандартними категоріями на «так» або «ні». Тобто, з невідомих мені причин, більшість завжди обирає між двома варіантами – чорне або біле, добро або зло, гроші або бідність. Люди весь час зводять все до абсолюту, а от на мою думку так робити неможна. Звісно, це стосується також питання моральності і аморальності. Я звик мислити універсальними категоріями, і тому скажу, що тут немає однозначної відповіді. Все досить індивідуально, і не в останню чергу залежить від інтелектуального розвитку людини, а ще від особистого світосприйняття. А так, я називаю це – проблемою тонкої червоної нитки. Наприклад, де провести кордон між генієм і дебілом? Як люди розумні, ми знаємо, що геніальність, це таке саме відхилення від норми, як і дебільність. Отже, де провести червону лінію? Приблизно так само в мене з мораллю і аморальністю. Для багатьох, порнографія в Інтернеті, це аморально. А от я в цьому не бачу чогось поганого. Моралісти хочуть її заборонити, та в той же час вони впритул не помічаюсь чисельність кримінальних серіалів і загальну популяризацію тюремного способу життя, що називається – кримінальною романтикою. Виходить, що вбивства, грабування і катування на телеекранах, це нормально. А от коли люди займаються сексом, причому в відео в Мережі, куди дітям можна заборонити доступ, це погано. Дивні у нас праведники, чи не так? Я вважаю, що порнографію треба не дивитися, нею просто потрібно займатися. І нічого аморального в ній немає. «Камасутра», це теж порно, що правда книжкове, і це одна з найпопулярніших книг в світі, на одному рівні з Біблією і Кораном. В останніх, до речі, на мій погляд, аморальності більше ніж в порнографії, але це моя думка, і я її нікому не нав’язую.  

– Чи є для Вас табуйовані теми в літературі?

– Тем табу в літературі для мене не існує. Що стосується творів, то з читачем я абсолютно чесний, хоча, перш за все, я чесний перед самим собою. Гадаю, це найголовніше. Взагалі, я і не розумію, як в мистецтві, в будь-якому, можна щось там забороняти чи обмежувати. Загалом, до хорошого це не приводить. Он в СРСР забороняли рок-н-рол, і що з цього вийшло? Рокери і модерністи просто зламали систему. Такі люди, як Висоцький, Лєтов або актор Даль, вони розхитували народну віру в світле майбутнє. І одного разу вона впала, і вже більше не піднялася. Почалися кооперативи, мітинги і потім скасування влади. В цілому, для мене творчість – це тисячолітній і багатоликий демон, який може бути водночас і добрим, і злим. Така його сутність. І я впевнений, що йому неможна щось забороняти, його неможна обмежувати правилами, канонами і вже тим паче якимись прикладами. Творчість має бути вільною і індивідуальною, це золотий ключ до успіху, звісно, якщо сам митець не хоче бути чиєюсь копією. А зараз це дуже модно.

До речі, один з прикладів табу. В новій книзі я певною мірою постібався над покійним Джобсом і компанією «Епл». На мій погляд все це вийшло більше, ніж цікаво, і читачі матимуть нагоду оцінити книгу вже на початку весни. В той же час, люди, які обожнюють Джобса наче комуністи Леніна, можуть не зрозуміти написаного, їм це буде видаватися зухвальством чи навіть наругою над іконою комунікаційних технологій. Знаєте, у нас про померлих прийнято говорити або добре, або ніяк. Саме тому, беручи до уваги мою інтерпретацію життя і біографії цієї людини, я в рівній кількості готовий, як до схвалення, так і до осуду. Але то таке.    

– Чи може література впливати на наше життя? Змінювати?

– Так. Більш того, вона не просто може це робити, вона це робить. В одному з інтерв’ю я зазначав, що рукопис «Історії Хворого розуму» допоміг хорошим людям підняти їхнє спільне життя на абсолютно новий рівень. Отже, що би там не писали критики, що би там не волали тендітні хлопчики і дівчатка, від цієї книги користі вже значно більше, ніж від їхніх слів, якими вони просто коливають повітря, і не більше. І згадане мною, це далеко не єдиний випадок, коли ця книжка дійсно комусь в чомусь допомогла. Тож, тут можна сміливо стверджувати, що література впливає на життя і змінює його. Головне, аби у самої людини було бажання щось змінити, от і все.    

– Чого бояться Ваші літературні герої? А чого боїтеся Ви?

– Знаєте, я не можу сказати, чого саме бояться мої герої з тієї простої причини, що вони не ляльки, а я не лялькар. Тобто, мої герої не є витвором моєї уяви, це такі самі реальні люди, як ви або я. Просто вони живуть в інших вимірах, якщо хочете, то в інших реальностях, де реалії життя, загалом, такі самі як і у нас з вами, але просто ставлення до них дещо інше. Тому, характеризувати героїв мені так само складно, як характеризувати когось зі своїх знайомих. Я не чіпляю на людей таблички з написами «мудрагель», «ідіот», «боягуз» чи ще якісь подібні. Тож, можу лише припустити, що «хворий розум» Віктор боїться наслідків свого егоїстичного способу життя. Мабуть, це видно з того, як він лякається жахливих снів, які для нього виявляються пророчими. А от дівчина Катакана, героїня нової книги, вона, скоріше за все, боїться наслідків апокаліпсису, який забрав її родину. Вона хоче дізнатися правду, тобто що саме спричинило цей апокаліпсис, і, гадаю, в якійсь мірі Ката боїться того, що їй може відкритися. Пам’ятаєте, як кажуть – кожен помирає від того, до чого прагне. Думаю, що та дівчина це добре розуміє.     

Що стосується мене, то я, мабуть, боюся втратити себе самого. На мою думку немає нічого гіршого, ніж загубитися на полі життя і стати законсервованим. Тобто, є такі моменти, коли природа консервує людину, бо та не виконує  покладені на неї зверху функції. Якщо ви поглянете навкруги, помітите, що таких консервів у нас дуже і дуже багато. Це істоти, які давно не мають бодай якоїсь життєвої мети, і вогники в їхніх очах вже давно згасли. І єдина думка, яка ними керує, це по-скоріше здохнути, аби нарешті виспатися і не ходити на роботу. Це зомбі, і стати одним з них дійсно страшно.

– Які Ваші плани на майбутнє, не пов´язані з літературою?

– Як то кажуть, коли хочеш розсмішити Господа, то розкажи йому свої плани на майбутнє. Але то таке, жарти. В цілому, в мене немає планів на майбутнє, не пов’язаних з літературою, бо вона, це моє життя. Якщо говорити загалом, то на мою думку, життя це такий собі кредит від матінки природи. І як будь-який кредит, людина може витратити його на що завгодно, на що заманеться. Але одного разу кредитор надішле рахунок, який треба буде сплатити. І от чи зможе людина розплатися, це в повній мірі залежатиме від того, на що вона той кредит витратила. Отже, узагальнюючи скажу, що зараз і в майбутньому, я всіма силами намагатимуся зробити так, щоб мій кредит не піддався кризі чи інфляції, і не пропав би марно.