
Re: цензії
- 03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськКаміння не мовчить: контур герменевтики
- 26.05.2025|Ігор ЗіньчукПрагнення волі
- 26.05.2025|Інна КовальчукДорога з присмаком війни
- 23.05.2025|Ніна БернадськаГолос ніжності та криці
- 23.05.2025|Людмила Таран, письменницяВитривалість і віру маємо плекати в собі
- 15.05.2025|Ігор ЧорнийПірнути в добу романтизму
- 14.05.2025|Валентина Семеняк, письменницяМіцний сплав зримої краси строф
- 07.05.2025|Оксана ЛозоваТе, що «струною зачіпає за живе»
- 07.05.2025|Віктор ВербичЗбиткування над віршами: тандем поета й художниці
- 07.05.2025|Ігор ЧорнийЖиття на картку
Видавничі новинки
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
- Тетяна Висоцька. «Увага, ти в ефірі!»Книги | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Насіння кмину»Книги | Буквоїд
- Тетяна Трощинська. «Любов не минає. Щоденник мами, що втратила сина»Проза | Буквоїд
- Петро Панч. «Голубі ешелони»Проза | Буквоїд
- Олександр Клименко. "Метапрозорість"Книги | Буквоїд
- Семенова Юлія. "Well Done"Книги | Буквоїд
- Микола Мартинюк. «Розбишацькі рими»Дитяча книга | Буквоїд
- Ніна Горик. «Дорога честі»Книги | Буквоїд
Re:цензії
Дитячі ігри в психіатрів
Сашко Завара. IQ = FAQ (Історія Хворого розуму). — Київ: Видавництво Жупанського, 2013.
Чи доводилося вам коли-небудь вивчати історії хворого розуму? Сашко Завара обіцяє, що всього-на-всього за 32 гривні (такою є приблизна ціна книжки в книгарнях) ви отримаєте цю унікальну можливість. Збрехав. Звісно, кожен письменник бреше, створюючи той чи той художній твір, він не може не брехати, але брехня про те, що ти отримаєш від процесу читання, – то інша річ. Хоча, може, автор не винен. Може, то все видавництво з його піарними ходами.
Отже, мені яко читачу обіцяли наступне: «Ця книжка скаламутить і підніме із дна вашої свідомості всі нічні жахи, таємні пристрасті і бажання. Це все ваші думки. Але ви ніколи і нізащо у цьому не зізнаєтесь». Ну як таке може не зацікавити? Хтось знає мої потаємні бажання і зараз виставить їх на привселюдний огляд. Виявляється, автор глибоко проник у підсвідомість своїх героїв, що не залишить байдужим читача. І знову збрехали. Хоча може, то був кітч? Тоді можна порадити автору почитати книгу Т. Гундорової «Кітч і література». Хоча би для того, аби зрозуміти, який то справжній кітч. Бо заклики на звороті книги суперечать анотації: «Це реальність, препарована гострим лезом авторського погляду. Це так, ніби розпороти тонкий шар суспільної моралі і виставити на привселюдний огляд те, що криється всередині».
Отже, автор начебто переслідував високу і світлу мету: показати нам наші суспільні болячки, не боячись гніву та обурення суспільної рефлексії, що «спустить всіх собак, закидає гранатами, обставить парканами і оголосить катастрофою національного значення». Саме це все і хотів донести автор читачу. Не вийшло. Не закидають камінням, не проклянуть і не спалять книгу. Немає «літературного порно», немає нічого, що могло би обурити чи знервувати, окрім хіба що витраченого на книгу часу.
Почнемо з жанру. Тут важко визначитися. Не дотягує воно ні до повісті, ні навіть до оповідання, бо немає чітко виписаного сюжету. То швидше такий собі солідно-грубенький синопсис майбутнього твору. Цілком можливо, що й хорошого. Але на книзі зазначено: «роман». От я би подавала позов до суду за це, бо так ображати честь і гідність цього жанру не можна. І свідчить воно про авторову безграмотність (так і хочеться порадити регулярно перечитувати літературознавчий словник), а не про оригінальність. Хаотичні шматки реально-нереального, поспіхом прилаштовані один до одного – саме так можна визначити жанрову приналежність цього тексту.
Герої. Їх тут аж… один. Ну звісно, так в романах і мусить бути: один нещасний герой, відсутність розвитку характеру. Для чого щось ускладнювати? Прийшов із небуття, пішов у забуття. Зрештою, немає сюжету – немає персонажів, адже сюжет – це саме те, що рухає героями у прозі і дає їм шанс на розвиток.
Герой цього твору – Вітя Пєчєнька, «двадцятип’ятирічний модно неголений мажор, у вузьких світлих джинсах та стильному піджачку «от кутюр». Він бізнесмен, журналіст та письменник. А як потім виявляється, ще й служитель таємного культу та маніяк-убивця. У нього є один серйозний недолік: він забагато розмірковує, рефлексує, шукає відсутнього чорного кота у чорній кімнаті. Часто автор показує його у замкнутому просторі, з якого той не хоче чи не може вирватися. Майже сучасний Обломов, якби про нього нормально написали. Як може цей персонаж зацікавити читача, якщо він не цікавий його творцю?
Автор мусить любити персонажа, незважаючи на те, чи той позитивний, чи негативний і виписати його художньо здоровим. Олді в есеї «Сценічність персонажа, або Як оживити образ» писали, що не обов’язково подавати цілісну біографію героя, головне, аби за персонажем вчувався загальний настрій, загальний емоційний фон. Біографічна докладність та щирість не є запорукою життєздатності персонажа. Персонаж оживає завдяки якомусь неочікуваному фактору, завдяки змінам, що з ним мають відбуватися протягом твору. Але якщо Пєчєнька тільки їсть, пише, медитує, говорить, зустрічається з кимось, тобто автор фіксує тільки його зовнішні фізичні стани, то про повнокровного персонажа годі й говорити.
Ні-ні, автор пробував попрацювати над характером свого персонажа. Навіть намагався дати екскурс в його нелегке невротичне дитинство. Що тут скажеш? Якби наш автор любив С. Процюка (маю на увазі творчість), читав би його прозу, то зрозумів, що психоаналітичний дискурс – то не зовсім те, що вийшло у нього. Також у Процюка варто було би повчитися і створенню персонажів такого типу. Хоча знову ж таки, якщо то був іронічний дискурс, він якось не прочитався. Може, варто було повчитися, як до прийому іронії вдавався Андрухович у своїх перших романах?
Не вийшло в автора ні виписати персонажів, ні змалювати «темну сторону людської душі», ні дослідити «історію хворого розуму». Мабуть, для таких серйозних тем треба більше письменницького досвіду або письменницького чуття. Ігри в психіатра обмежилися дитячим бавлянками у лікаря. Бо нема ні дослідження хворого розуму, ні історії хвороби, ні порад щодо лікування та пропедевтики.
Проте не все так безнадійно. Книга легко читається, авторові вдається навіть зацікавити, але книга незавершена, тому у фіналі виникає певне розчарування, бо усе читання не мало смислу. І стає шкода автора, шкода його героя Пєчєньку, якому так і не дали права на реалізацію як персонажу.
Не безнадійно воно ще й тому, що це не є графоманські вправляння, то просто річ, яка не зовсім вдалася, бо так і залишилося нез’ясованим, а що ж автор хотів сказати своїм твором, окрім того, що намагався епатувати. Але якщо забути про епатаж, почати шанувати своїх героїв та читача, ставитися до слова не як до набору літер, а як до речі сакральної, то все буде гаразд.
Додаткові матеріали
Коментарі
Останні події
- 03.06.2025|12:21У серпні у Львові вперше відбудеться триденний книжковий BestsellerFest
- 03.06.2025|07:14Меридіан Запоріжжя та Меридіан Харків: наприкінці червня відбудуться дві масштабні літературні події за участі провідних українських авторів та авторок Вхідні
- 03.06.2025|07:10Найпопулярніші книжки для дітей на «Книжковому Арсеналі»: що почитати дітям
- 03.06.2025|06:51Фільм Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки» покажуть на кінофестивалі Docudays UA
- 03.06.2025|06:50Дух Тесли у Києві
- 30.05.2025|18:48«Літературний Чернігів» на перехресті часу
- 27.05.2025|18:32Старий Лев презентує книгу метеорологині Наталки Діденко «Тролейбус номер 15»
- 26.05.2025|10:38Поезія без кордонів
- 24.05.2025|13:24Дискусії, перформанс і культурна дипломатія: як пройшов інтенсив EcoLab 2.0
- 24.05.2025|13:19У просторі PEN Ukraine відбудеться читання Ганни Осадко і Марини Пономаренко