З давніх-давен і до нашого часу війни та звитяги на полі бою — ставали джерелом пісень і саг, розлогих описів у хроніках і літописах, і дуже часто їх складали безпосередні учасники цих подій. А чи йдеться про скальдів у бойових дружинах вікінгів, а чи кобзарів-лірників у козацьких загонах, а чи представників «утраченого покоління», що вийшло з горнила І Світової війни, — ідеться саме про той досвід, який набуваючи літературного обрамлення, не залишає байдужим ані сучасників, ані наступні покоління. Не випадково ж, годі уявити літературну спадщину ХХ століття без творів Ернеста Гемінґвея, Еріха Марії Ремарка чи Генріха Белля. 

Події російсько-українсько війни, що розпочалася у 2014 році, уже знайшли своє відображення в художніх творах та були перекладені мовами світу. Передусім це книга Артема Чеха "Точка нуль" видана в англійському перекладі; романи Олега Сенцова «Бабуся» і «Дитинство», видані німецькою, англійською та польською мовами;  книги «Земля Загублених, або маленькі страшні казки» та «Люди в «сірої зони» Катерини Калитко що вийшли в світ англійською мовою;  роман Гаськи Шиян «За спиною», виданий польською, німецькою, англійською, шведською, французької мовами. 

Утім, нова фаза з лютого 2022 року змінила масштаб війни й привернула увагу світу до України та її боротьби за свою незалежність. До українського війська долучилися тисячі цивільних чоловіків та жінок, представників різних професій, в тому числі і літератори. У війську вони виконують обов’язки солдатів і офіцерів,  але залишаються письменниками. Вони впевнені, що війна потребує своєї естетизації людської екзистенції, життя і смерті. 

Чому літератори взялися за зброю? 

До 24 лютого письменник та перекладач Артем Чапай вважав себе пацифістом. Його прагнення було «запечатане» власноручним перекладом книги Махатми Ганді «Сатьяграха» про ненасильницький опір. Однак проти російських бомб, крилатих ракет ця філософія не діє. Тож Артем вирішив стати стрільцем і відправився на війну добровольцем. Письменнику було соромно спостерігати за молодими людьми, які приховуються від служби в армії, тому він обрав життя відповідне його переконанням про справедливість та честь та записався в Національну гвардію. 

Ярина Чорногуз

Думку Артема поділяє молода поетка Ярина Чорногуз. На війні вона вже декілька років. Спочатку була волонтеркою, потім госпітальєркою, тепер служить в морській піхоті. За словами Ярини, одного разу вона відчула що повинна брати участь у збройній боротьбі свого народу за існування і ця боротьба — її доля. Певний час літераторка воювала в найгарячіших точках. Зараз Ярина, чи не єдина жінка в Україні, яка командує батальйоном морських піхотинців.

Анатолій Дністровий

Письменник, член Українського ПЕН клубу Анатолій Дністровий, у чиєму доробку понад 20 книжок, пішов на війну, адже хотів бути корисним країні. Він не воює на передовій, але робить те, що вміє найкраще — займається інформаційно-аналітичною роботою та стратегічними дослідженнями для Міністерства оборони України. 

Літературна творчість народжена на фронті 

«Під час служби літературною творчістю займатися важко.  Іноді пишу  перед сном. Часто пишу поезію — верлібри. Але системно працюю над документальною книжкою про цю війну, яку пишу з початку року й вона вже доволі потужна. Це щоденник-хроніка війни, у якій я подаю особистий, людський досвід разом з аналізом головних подій війни та глобальних процесів. Адже ця війна докорінно вплинула на переформатування глобального світу», — розповідає Анатолій Дністровий. 

Письменник вважає що війна в Україні — перша безпрецедентна війна в ХХІ сторіччі, перша в Східній Європі з часів Другої світової. До цієї війни завжди будуть звертатися дослідники й читачі: історики, соціологи, письменники, філософи. Тому Дністровий вирішив осмислити цю подію в щоденній трансформації. Основний месседж Анатолія Дністрового збігається з думкою, сформованою Голдою Меїр: «Якщо тебе хочуть убити, компромісу в цьому питанні бути не може». У новому творі Анатолій Дністровий розповідає про битву майбутнього з дикою архаїкою та жорстокістю. 

Артем Чех

Ярина Чорногуз минулого року під час бойових дій на сході України випустила в світ поетичну збірку «Як вигинається воєнне коло». Це збірка поезій про світ людини з країни, яка завжди вела оборонну війну, аби існувати незалежно. Ярина зустріла війну на одному з вигинів її кола як волонтер-медик, а пізніше обрала шлях військової. Авторка розповідає, що до 24 лютого їй писалось набагато легше. Масштабні військові події спустошують її, а ненависть окупантів приголомшує. Але Ярина шукає сили для творчості, адже вважає що існує, допоки має можливість. Ярина прагне розповісти світові правду. Під час нетривалого відпочинку літераторка веде нотатки й після перемоги планує закінчити нову поетичну збірку.  

«Плоди війни збираються тихцем і

приїздять пролитими і витеклими ніби старі дерев’яні чаші

на давніх весіллях.

насміх лишають по собі почуття виконаного обов’язку,

навзавжди роблять сильнішим переламане через коліно життя -

того хто впав і того хто жав жнива війни», пише Ярина в своїму Фейсбуці. 

Розмірковуючи про літературу народжену війною, Ярина робить акцент на цінності свободи, сміливості, краси, здатності висловлювати любов і кохати, перемагати свій біль і ставати сильнішою.

Через участь в бойових діях Артем Чапай літературні твори писати не може. За його словами, щоб писати роман чи оповідання, потрібно щодня дисципліновано, і бажано приблизно в однаковий час, усамітнюватись і зосереджуватися. Зараз він ледь знаходить можливість написати короткий текст. Але автор робить нотатки в смартфоні, які в майбутньому планує використати для твору. Жанр майбутнього твору — «реалістичне фентезі».

Використовувати страждання людей буквально Артем зараз не готовий. Тому вважає що певна філософізація, міфологізація є кращим способом оповідання в найближчому майбутньому. Будучи романістом, він скептично ставився до категорій «добро» і «зло» в художніх творах та не поділяє голлівудський підхід до опису кривавих подій. 

Артем Чапай

«Щодо описування "добра" я досі скептичний: солдати — звичайні люди, які сваряться через побутові питання. В армії, звісно, присутні ієрархія та часом кар´єризм. Поза нею знаходяться люди, які навіть зараз користаються нагодою для власної вигоди. Словом, ми — не ельфи, а звичайні люди, з усіма недоліками.», — констатує Артем Чапай.

Кому адресовані твори письменників-воїнів 

Свій нон-фікшн про цю війну Анатолій Дністровий, передусім, адресує закордонному читачеві. Він прагне пояснити позицію України на історичному, політичному і культурному рівнях. У новому творі він розвінчую стереотипи, поширені російською пропагандою в світі. Водночас, літератор критикує багатьох європейських лідерів, політиків за їхню дуже хибну оцінку України, що часто відбувається через стереотипи, насаджені росіянами. 

Твори Анатолія Дністрового, одного з популярних українських літераторів із задоволенням перекладають в країнах ЄС. Зокрема, фрагменти його нового роману нещодавно розмістили в українсько-польському онлайн журналі «Посестри». Верлібри про війну, розміщені на сторінці Фейсбук швидко перекладаються на польську, чеську, англійську мови та поширюються світом. Останні вірші літератора увійшли в антології української воєнної поезії, випущені в Ірландії. Книга «Несподівано прийшла війна» минулого місяця  вийшла друком в Італії. Фрагменти авторського щоденника про війну незабаром вийдуть в Польщі та згодом в Італії. 

Молода поетка Ярина Чорногуз, поки що, мріє про популярність її творів в європейських країнах. Її поетична збірка готується до друку в Польщі. Але авторка прагне більшого та хоче показати європейцям воєнне коло, у якому Україна замкнена вже не одне століття, в якому країна бореться за свою ідентичність, право на своє існування і свою державність, право на мистецький поетичний голос. 

«Великі страждання і геноцид українського народу, в яких винна путінська Росія породжують великі вчення, так як колись в часи 2 Світової війни.

Поезія неможлива після Освенціма. Але вважаю що це гіперболізоване уявлення глибокої тиші і спустошення, які породжують страшний досвід зі звірствами. Але особливість української літератури і українців у тому що цей біль не знищує, а зміцнює нас і породжує бажання говорити», — підкреслює Ярина.  

Слід який залишить в літературі війна

«Вплив цієї війни буде дуже сильний. Багато поколінь людей втратили домівки і психологічно травмовані. Це рани, які будуть заживати багато десятиліть. Це такі важкі теми, з яких народиться нова українська література, можливо, така ж сильна, як свого часу література дуже сильної повоєнної групи “47” німецькомовних письменників», — каже Анатолій Дністровий. 

І водночас публікує на своїй сторінці у Фейсбук роздуми про майбутнє,

де вони житимуть

у якому іншому світі

чи матимуть небо з дзвінкими птахами

чи матимуть воду і хліб

теплу оселю і слово надії у тиші

чи буде малеча там гратись на божих долонях

над світом

що з хрипом

конає

в руїнах….

Артем Чапай вважає, що настав час, коли твори, адресовані українцям стали релевантними для людей в інших країнах: «Чим далі від війни, тим все неоднозначніше. Але, на диво, багато людей небайдужі та розуміють, "хто є хто". Я бачу, як раптом виріс інтерес до української літератури — наприклад, моє оповідання «The Ukraine» стало першим українським твором, опублікованим у журналі The New Yorker. Хотілося б вірити, що цей інтерес збережеться….». 

Ярина Чорногуз стверджує, що війна, яка розпочалася в Україні вторгненням на сході у 2014 році вже «створила» потужну воєнну українську прозу та поезію й тим самим уже вплинула на літературний процес. Від початку вторгнення росіян на територію України, на передовій з тих часів побувало багато літераторів, які відшліфували художню майстерність описуючи події, в яких особисто брали участь.

 «Війна в Україні — наймасштабніша в Європі від часу 2 Світової: мільйони біженців, сотні тисяч смертей, зруйновані міста й села, і при тому всьому — неймовірна воля до перемоги над російським агресором. Немає сумніву, що події, люди і факти російсько-української війни стануть матеріалом для художньої літератури та кіноматографа, і не лише в Україні. Промовистий факт: уже сьогодні американські діти граються в «українців», – підсумовує вищезазначене літерахурознавець, професор літератури Ростислав Мельників. 

На фото: Ярина Чорногуз