Єднання... В єднанні – наша сила, і слово рідної мови об’єднує народ: «Для Потебні було очевидним, що чуття і свідомість народної єдності є не тільки результат спілкування думки, воно можливе при єдності мови й наявності національної ідеї» (І. С. Захара, «Украінська філософія»).

Слово рідної мови передає думку, володіє нами, народом, об’єднуючи його в непереможний міцно стиснутий п’ястук, від якого залежить його доля. Слово – думне слово, його таїна про божественне і земне дивовижно, гіпнотично оживає в кожному рядку поезії, прози, спонукаючи читача до глибинного осмислення, воно ж бо має «здатність доносити до свідомості яскраві образи-спогади і почуття…» (Андрій Содомора, «Про що писати…»). Слово рідної мови Любомира Сеника (Таїна. Ужгород: Граджа, 2009. – 160 с.) рясніє метафорами, глибинними означеннями, бо ключова інтенція поезії автора – повага до слова, а квінтенсеція полягає в тому, щоб спонукати читача до розмислів, розбурхати незникому цікавість до книжки:

Слово звуками пахне,

вщерть напоєне часом,

слово, як сонце, не чахне,

слово зі мною разом…

«В кожну хвилину твоїм здоров’ям / є материнська твоя мова». Материнська мова, письмо – «Це ніби таємниця слова, його колись хтось відчитає… збагнувши щастя слів, / як в лоні дар насіння… і колисковою від мами… Закон, / як Слово, / серцем слухай… запахом слова дишеш? / Таїна твоя поза межею… / Твориш таємність слова… усі і все сьогодні й завтра в Слові вічнім», щоб «брехливим словом заколисаним, / не жити – / скніти і конати?»

Не поспішай, мій друже – вслухайся у слово МАТЕРИНСЬКОЇ МОВИ, пригадай колискові пісні від мами!Якщо кордоцентризм – це третій космос людського серця, то в українців мова – це мова любові, інтелектуалів, які на практиці сповідують кордоцентризм, «Тому обмеження сфери вживання української мови означає звуження зони духовності, зубожіння духовного всесвіту українців» (І. С. Захара, «Українська філософія»)…

Щаслива людина, яка володіє мистецтвом застосування слова, здатна почути його, розмислює над його таїною, бо ще Олександр Потебня стверджував, що визначальну роль у мисленні відіграє слово, мова – ословленого світу таїна. Світ – Боже твориво, і ми мусимо його ОСЛОВИТИ…

«ТОЙ БІЛЬ, ЯКОГО ТИ НЕ ЗАСЛУЖИВ, / НАЙБОЛІСНІШИЙ» (Овідій):

«І та сама сльоза – в очах Шевченкової (та й Овідієвих) Музи: “І хоть єдиную сльозину / В очах безсмертних покажи!” Зупинімо погляд на тій сльозині: чи в ній тільки один смуток і журба?.. Хай крихіткою, але в ній зблискує також радість. Інакше не може бути: ПОЕЗІЯ, хоч би про що у ній мовилось, мусить бути причетною до радості, бо ж ПРИНОСИТЬ ПОЛЕГКІСТЬ У СТРАЖДАННІ. Всупереч усьому повірмо, що й в Овідія, за всієї контрастності двох барв його життєвого часу, навіть у нього – “з журбою радість обнялась”» («Дві барви часу Публія Овідія Назона». – У кн. Публій Овідій Назон. Любовні елегії. Мистецтво кохання. Скорботні елегії / Пер. з латини, передмова та коментарі. А. Содомори. – К.: Основи, 1999. – 299 с.).

Вчімося в Тараса, черпаймо енергію духу у Василя Стуса: «І тому він сьогодні твердо стоїть перед своєю межовою ситуацією – перед своєю жахливою прірвою – і перемагає: в очах-бо в нього одчайдушність людини, яка бачила прірву і не втікала від неї» (Богдан Рубчак, «Перемога над прірвою. Про поезію Василя Стуса».

ЯКЩО ЗАВТРА ВІЙНА…

Якщо завтра війна, то візьми із собою!

Я навчуся нести за тобою зброю,

Я зможу набої тобі  подати…

Ти знаєш: для мене найгірше – чекати.

Якщо завтра війна, то будемо разом!

Страх відступає, коли тебе обіймаю,

Тривога відходить і ховається за містом…

Там, де ми двоє – воля сильніша!

Якщо завтра війна, не лишай самою!

Я не брат, але теж піду до бою!

Ніч ще над нами, та сонце вже сходить…

Наш дім, наші діти – там, де ми з тобою…

                                                Марія МАШ

         Слово остаточно підкорило собі час і простір буття. Більшість людей, не розуміючи цього, віддають перевагу натисканню кнопочки ТВ...

   Наше слово, наші думки, наше життя, як, невидимо плачучи гіркою сльозою, сказала Оксана Забужко, закопані в пісок пустині, «І наш шлях через пустиню тільки-тільки розпочався» («Notre Dame d’Ukraine: Україна в конфлікті міфологій»). Попри те, пам’ятаймо твердження Івана Пулюя, що «Бог стоїть за тим, ...за ким культура і цивілізація!», бо місія України, українця нести світові дух правди, щоб оживити змертвілу суспільність до життя:

Як ти українець – готов будь на жертву,

Готуйся щодня на розп’ятття:

Ми духа несемо в колоду півмертву,

А нам в нагороду – прокляття!..

                                        Іван Огієнко

    Розмислюймо над словами борця за державність України вдень та вночі…  

   Мусимо доконче брати на себе відповідальність за все, що робимо, щоб наші думки не були позірними і ми не боялися повторити слова ЄДИНОГО ЖИВОГО БОГА, що «Я Той, що є» (Книга Вихід 3:14а) і я такий – як є: «Повні труду всі речі, – людина сказати всього не потрапить!» (КнигаЕкклезіястова 1:8а). Нашіслованедлярозваги – тожхайдопомагаютьнаблизитисядорозуміннясутностіречей: «Слова, щопахнутьжитом, сіном, соняшнимиднями, / надиханіземлеютанавіянівітрами» (БогданІгорАнтонич, «Надкнижкоюпоезій»)…

               *   *   *

І тільки тут тобі стояти,

на тому клаптику землі,

де лан, тополі, верби, хата,

калини кетяг, в синій млі

зелений обрій; клекіт вітру

навіює, що було й є…

Ніхто й ніщо з душі не витре:

було і буде – все твоє…

       Любомир Сеник, «Таїна»

Слава Україні! «Слава ж, у розумінні античних, як і Шевченка (“А слава – заповідь моя”), – це пам’ять у нащадків за добрі діла, за мужність. У наші дні – за мужність народу, який, з’єднавшись у єдину громаду, не мислить свого життя поза Україною – вільною, світлою, незалежною – у дружньому колі таких же, вільних і світлих душею народів…Є у Львові кам’яниця з латинськими афоризмами. Один із них по-римському стислий: “Domat omnia virtus” – Мужність долає все. У тлумачному словнику читаємо: “Наші козаки-запорожці своєю мужністю дивували світ”. Сьогодні з повним правом можемо сказати: “Вся наша армія, увесь народ своєю мужністю дивують світ”. Важливо уточнити, що “мужність” (лат. virtus; vir – муж ) у первісному значенні слова – це не просто здатність долати страх, як на це спромагаються хоробрі; мужність, що є сукупністю усіх чеснот, передбачає інтелектуальний аспект: уміння розрізняти добро від зла, справедливість від кривди, правду від брехні, моральність від аморальності, людяність від варварства, патріотизм глибокий, дійовий – від показного; мужність – це висока вмотивованість дій, глибоке чуття єдності з народом, відчування обов’язку й відповідальності перед ним, перед вітчизною (Андрій Содомора, «Мужність».https://zbruc.eu/node/111206).