Від редактора; поезія: Юрій Матевощук, Катерина Міхаліцина, Валентина Люліч, Олег Гнатюк, Юліана Ле, Міла Романюк, Іванна Банга, Станіслав Новицький, Яна Грицан, Емілія Вега, Роман Петрицький, Людмила Суворова, Віктор Марковець, Адам Міцкевич (переклад з польської Марії Слободяник); проза: Анна Йовка, Олег Андрішко, Любомир Лесонін, Надія Гармазій, Вадим Грін, Оксана Мількевич, Ігор Антонюк, Микита Рижих, Антон Орел, Павло Мілевський, Мар᾿ян Радковський, Алла Бєдна, Юліан Стрийковський (переклад з польської Устини Гладиш); літературознавство, критика: Зеновія Філіпчук, Ірина Тома, Діана Ярових, Альона Радецька, Орися Грудка, Володимир Олінкевич; мистецтвознавство: Марта Федак, Галина Хорунжа; графіка: Лідія Трохим.

У літературі навколо щедрообдарованих особистостей здатне формуватися справжнє й перспективне коло, середовище. (На противагу, скажімо, політиці, де апріорі превалює підміна). Історія нашого письменства, включно з кінцем минулого і початком цього століття, таки багата на творчо-синергійні феномени. Та й нині їх формально не бракує. Відмінність у тім, що всі вони переведені в інтернетівсько-онлайнову площину. Ще задовго до карантинної доби. І найбільше, на що спроможні, – це демонстрація (не завжди широка) текстів своїх учасників. Без повноцінного спілкування (не лише обговорення) таке явище, як життя літературою й у літературі, відмирає. Принаймні перекочовує до кількох самітників, які можуть передавати іншим трохи свого фанатизму. Певно ж, про літературні угруповання й напрями тут не йдеться. Хоч вони, особливо другі, нікуди не поділися – незадекларовані, існують у генах сучасного мовостилю, письменницького розмислу, позаяк оперті на авторську характерність.

Тож і в цьому, молодіжному, зшитку маємо доволі всього, на всі смаки. Враження таке, що вгадування читацьких уподобань – основна мета більшості авторів. Відповідно – і літературна звинність, і поглиблений інтерес до масзацікавлення, здебільша європейського. Як у поезії, так і  в прозі. На цьому тлі найживішими видаються твори очевидно дебютні. А так не мусить бути. О, є що читати! Талантів чимало, але чого їм найбільше не вистачає – престижно-заробіткового місця праці, гляньмо у довідки, чи бажання створювати відому неповторність, митецьке диво і зрештою – просто диво буття, що над літературою? Поєднання практицизму із творчістю – річ небезпечна. Час обирати! Якщо з орієнтиром на майбутню канонізацію – уже задавнений час…

Хтось з авторів підносить ідею пізнання сенсу життя, хтось – усеможної доброти. Це вельми важливо! І задля такого пізнання – темарійний калейдоскоп, «вживання» в болючу історію й теперішність, художня апеляція до авторитету новочасних класиків (Олег Лишеґа), елементи альтернативної історії… Але ж і скептицизм, сплін, буфонада, груба стилізація, підкреслений антипафос, суто розважальна фантазійність, мінімум питомого ліризму, удавання поезії прозою тощо. Після чого найбільш довершеною річчю легко назвати направду блискучу прозову ескападу О. Андрішка – його «історичний роман в оголошеннях». Непоодинока талановита традиційність явно поступається їй. І так не мусить бути.

Сказане, звісно, не стосується перекладів (балада А. Міцкевича, біографічна проза Ю. Стрийковського). Ще більше – літературознавчої, мистецтвознавчої та критичної есеїстики, однак ці форми у виконанні молодих авторів, виставляючи певні параметри, начебто пригашують їхній темперамент. Що теж не мусить бути.

А от візуальний ряд номера – поєднання текстів із талановитою площинною графікою Л. Трохим – винятково вдалий.